Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Виглянувши, впізнала Пауло. Він усміхнувся:

— Треба ж, тебе навіть урси не з'їли.

— А де Марина з Танею?

— У сховищі відпочивають, не хочеш приєднатися до них?

— Ні.

— Ну, я тобі допоможу спуститися.

— Не зірвися, скелелаз-любитель, — огризнулася і швиденько полізла вгору по скелі.

Добравшись до вершини пораділа, що інших чоловіків тут немає і хижаків теж немає.

— Спритна зараза, — почула я з низу Пауло.

Подивилася, вони всі зібралися, майже всі, 8 осіб. Мабуть, один залишився за дівчатами наглядати.

— Зловимо?

— Навіщо? У нас і так дві дівки, ще один зайвий рот нам ні до чого. Вона сама до нас приповзе через кілька днів, як зголодніє.

Я хмикнула його словам і подумала про себе, що за жодних обставин до них не прийду. Дівчат чути було ще одну ніч і все, не знаю, може, вони їх убили або вони перестали чинити опір. Але через тиждень я зазирнула до них уночі у вікно. Горіло світло, дівчат не було видно. Хлопці сиділи мовчки, було не зрозуміло, вони про щось думають чи сплять сидячи.

— Як думаєте, малявка ще жива? — запитав один із чоловіків.

— Так, я її бачив днями. Вона пташине гніздо розоряла.

— І пристосувалася ж мала. Цікаво, де вона ховається вночі.

— Ніде. Он вона, — сказав Алекс, — у вікно дивиться.

Я коли зрозуміла, що мене виявили, стала тихенько відходити від будинку. Урси на мене уваги не звертали. Я по-тихому пішла.

— Ну от як тобі так вдається? — почула я Пауло.

Обернулася, він стояв на даху.

— Я просто перестала боятися і шуміти.

Більше не вимовила жодного звуку і так було достатньо того, що відповіла. Урси пожвавилися і знову пішли до будинку. Пауло швидко сховався всередину. Зранку насамперед пішла шукати їжу. Пташок, звісно, шкода і гнізда розоряти особливо не хочеться, але щось інше знайти тут складно. А ось їхніх гнізд тут багато. Хоча вони найчастіше розташовані на прямовисних скелях, на виступах. На щастя, гнізда великі і за бажання можна в них спати, якщо вони були порожніми. Але вони не дуже зручні, колються в усіх місцях. Спати пристосувалася на знайденому в перший вечір виступі.

Знайшла нове гніздо. Стала переглядати яйця, щоб у них не було пташенят. Два були з пташенятами, а одне порожнє, поклала його собі в рюкзак. Якось із моменту нашого приземлення на цій планеті не розлучалася з улюбленим рюкзаком і зараз рада цьому. У ньому є одяг, запасні кросівки, лінза і складаний ножик, а ще фотографія батьків. Одягнувши рюкзак, озирнулася, щоб поблизу не було мами-пташки. Уже хотіла вилазити, як раптом хтось схопив мене за рюкзак і витягнув із гнізда на землю.

— Привіт, малявка. Знову яйця тягаєш, — запитав задоволений Пауло.

— А ви що, повітрям харчуєтеся?! — у тон йому відповідаю.

І поки він нічого не надумав зі мною зробити, вдарила його проміж ніг, він зігнувся вдвічі і мене відпустив. Вилаявся, а я недовго думаючи заїхала носком кросівка йому в щелепу. Пауло впав без свідомості. Одразу перевірила, що живий, швидко переглянула, що є в кишенях. Забрала мисливський ніж у чохлі, сховала його в рюкзак і швидко втекла. Те, що він прийшов до тями, почула за його криком.

— Я тебе знайду, сучка ти дрібна.

— Ага, спробуй, — тихо відповіла сама собі.

Я сховалася в порожній норі урси. Точніше це була навіть не сама нора, а один з її входів. Один раз заходила досить далеко і натрапила на сплячих урсів. На щастя, вони на мене не відреагували і я спокійно пішла. Відпочила в норі, навіть поїла яйце в сирому вигляді. Мене від них уже нудило. Але варити їх у мене не виходило, а омлет або яєчня виходили з піском. Допила яйце і закрила рот рукою, посиділа поки шлунок заспокоїться, приймаючи нову порцію їжі.

— Пора шукати іншу їжу. А то ноги скоро протягну з такою дієтою. І пташенята мають уже скоро вилупитися. Ні, вони не варіант. Кого ще можна зловити на обід? — тихо міркую сама з собою. — Дожила, розмовляю сама з собою, потрібно не збоживоліти.

Дивлюся на нору урси і згадую їхні розміри.

— А що, можна й урсу. Тільки тоді точно ноги протягну, я їх сирими їсти не буду. Потрібно навчитися якось готувати в польових умовах. Було б добре каструльку дістати з сховища. Тоді можна м'ясо посмажити і без піску. Ось тільки як забрати її і піти непоміченою.

Обережно визираю з нори, поблизу нікого немає. Іду до сховища, в якому живуть чоловіки. Ховаюся за одним із кам'яних виступів і спостерігаю за ними. Вони на багатті щось смажать. Живіт скрутило і він жалібно заурчав.

— Ну, вогонь можна розвести за допомогою лінзи, з трави і дрібного чагарнику, на крайній випадок порожнє гніздо розібрати. Залишилося дістати собі каструлю, і можна нормально жити. Блін, прямо сюди пахне. Це вітер виходить у мій бік, краще забратися вище в безпеку, сонце вже низько.

Іду до свого укриття. І тут чоловіки мене помітили. Я почула, як мене покликали.

— Малявка, йди до нас.