Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

— Ні, — чесно відповіла Лу. — Але у нас немає вибору.

Вони помовчали якийсь час, прислухаючись до віддалених звуків розчищення завалів згори.

— Лу, — раптом сказала Джин слабким голосом. — Якщо я не виберуся...

— Навіть не починай, — обірвала її Лу. — Ти виберешся. Ми обидві виберемося.

— Послухай мене, — наполягла Джин. — Якщо я не виживу, знайди мого брата. Його звуть Дерек. Він... він не поганий хлопець. Просто заплутався, як і всі ми.

— Твій брат загинув, — м'яко нагадала Лу. — Ти ж сама казала...

— Я збрехала, — перервала її Джин. — Я не знаю, чи він живий. Але якщо так, він все ще в опорі. І я хочу... я хочу, щоб ти сказала йому, що я його не зраджувала. Я просто не мала вибору.

Лу стиснула руку подруги:

— Я знайду його. Обіцяю.

Раптом вони почули кроки — Арія поверталася.

— Я знайшла прохід! — збуджено повідомила вона. — Частина тунелю не завалилася. Думаю, ми можемо вибратися!

— Чудово, — Лу посміхнулася. — Тепер треба якось звільнити Джин.

Арія підійшла ближче і уважно оглянула арматуру:

— Можливо, якщо ми знайдемо щось, чим можна перерізати метал...

— У мене є ідея, — сказала Лу. Вона дістала з кишені своєї пошкодженої уніформи маленький лазерний ніж — стандартне спорядження, яке часто ігнорували на користь більш помітної зброї.

— Це може спрацювати, — кивнула Арія. — Але буде боляче.

Джин закусила губу:

— Просто зробіть це швидко.

Лу активувала ніж і почала обережно різати метал якомога ближче до тіла Джин. Прут розжарився до червоного, і Джин скрикнула від болю, який відчула навіть крізь шок і оніміння.

— Майже готово, — підбадьорила її Лу, продовжуючи різати. — Потерпи ще трохи.

Нарешті метал піддався, і Лу обережно відвела частину прута в бік.

— Тепер треба обережно підняти тебе, — сказала вона Джин. — Це буде боляче, але іншого виходу немає.

Разом з Арією вони максимально обережно допомогли Джин піднятися, залишивши прут у її тілі — виймати його без медичної допомоги було занадто небезпечно.

— Я можу йти, — хрипко сказала Джин, хоча її обличчя перекосилося від болю. — Просто... підтримуйте мене.

Арія вела їх через завали до знайденого нею проходу. Йти доводилося повільно — Лу накульгувала на пошкоджену ногу, а Джин трималася за неї і Арію, намагаючись не рухати торсом більше, ніж потрібно.

Прохід, який знайшла Арія, виявився вузьким тунелем, що, здавалося, був частиною якоїсь давно забутої каналізаційної системи. Стіни були вкриті пліснявою, а під ногами час від часу шурхотіли якісь дрібні тварини — мабуть, щури.

— Ти точно знаєш, куди йдеш? — запитала Лу, коли вони пройшли вже хвилин двадцять у майже цілковитій темряві.

— Не зовсім, — чесно відповіла Арія. — Але ці тунелі повинні десь вести назовні. Вони будувалися як аварійні шляхи евакуації, коли тут ще працювали фабрики.

Раптом вони почули голоси попереду. Лу зупинила групу жестом і прислухалася.

— ...ще раз перевірити цей сектор, — говорив чоловічий голос. — Якщо хтось вижив під завалами, нам потрібно знати.

— Імперські, — прошепотіла Арія, і в її голосі пролунав страх.

— Це наш шанс вибратися, — сказала Лу. — Це рятувальники.

— Ти обіцяла, — нагадала Арія, відступаючи назад. — Ти сказала, що не даси їм забрати мене.

Лу завагалася. Вона розуміла, що повинна повідомити про Арію — дівчина була членом опору, пов'язана з терористами, які щойно вбили щонайменше трьох солдатів Імперії й викрали міністра безпеки. Але Лу також пам'ятала відчай у очах цієї дівчини, її історію про втрачених батьків.

— Біжи, — тихо сказала Лу.

— Що? — Арія не повірила своїм вухам.

— Біжи, — повторила Лу. — Там має бути розгалуження тунелю. Забирайся якомога далі звідси. Але пам'ятай: ти винна мені. Одного дня я можу попросити про послугу.

Арія дивилася на неї широко розплющеними очима, потім швидко кивнула:

— Дякую. Ніколи не думала, що скажу це імперцю, але... дякую.

Вона розвернулася і побігла назад у темряву тунелю.

— Ти щойно відпустила терористку, — слабо промовила Джин. — Це державна зрада.

— Знаю, — відповіла Лу. — Додай це до списку речей, за які мене можуть розстріляти.

Вона глибоко вдихнула і крикнула:

— Гей! Тут! Нам потрібна допомога!

Голоси наблизилися, і через кілька хвилин в тунелі з'явилися світлові промені — ліхтарі рятувальників. Лу майже осліпла від раптового світла після тривалого перебування в темряві.

— Тут! Ми знайшли вцілілих! — крикнув один із рятувальників. — Два імперських офіцери, один важко поранений!