Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

«Приїжджай до мене після роботи, тоді й поговоримо». Все ж таки на такі теми краще говорити віч-на-віч.

Відклавши телефон, я сіла до роботи. Лікарняний — не відпустка, тож варто повертатися за монітор.

А ввечері в квартиру влетів вихор на ім’я Мар’яна.

— Розповідай, як усе пройшло! Я ледь дотерпіла до кінця робочого дня, — з порога вигукнула подруга.

Я вже заспокоїлась і налаштувалась на серйозну розмову.

— Проходь. Кава, чай, чи повечеряєш?

— Давай каву і не муч мене!

Мар’яна зайняла місце біля столу, за яким ще кілька годин тому сидів Богдан, а я, як і тоді, стала до плити з туркою. Повільно приготувавши каву, розлила її по філіжанках, подала до столу солодощі та молоко — все, як ми любимо. Колись між нами було більше спільного, ніж любов до кави й однаковий фах. Та що вже — навряд чи я колись поверну ту себе — впевнену, енергійну, амбітну.

— Мар, я хочу спершу тебе попросити — більше так не роби. Почекай, — випередила я її, — я розумію, що ти хочеш для мене кращого, і ціную це. Але одна річ — коли ти мені щось пропонуєш, говориш, навіть бурчиш, і зовсім інша — коли робиш щось за моєю спиною.

Мар’яна, яка спочатку була налаштована войовничо, помітно знітилася.

— Ти маєш рацію. Я захопилася і перейшла межу. Вибач. Більше не лізтиму без твого відома, — вже з посмішкою додала вона. — То що, я тепер покарана і ти мені не розповіси, як поводився бородань?

— Він запропонував мені секс без зобов’язань.

— Що? Отак просто?

— Дослівно: «зустрічі, спілкування, чесність, секс».

— Ясно. Я сподівалася, що він більш серйозний тип.

— Та куди вже серйозніше!

Оля засміялася, а Мар’яна залюбувалась — перед нею сиділа її студентська подруга, а не та втомлена, пригнічена жінка, яку вона бачила останні п’ять років.

— Я погодилася, Мар.

— Що? Не вірю! Ай! А щипати навіщо?

— Щоб повірила, — але моя посмішка швидко згасла. — Думаєш, я роблю помилку?

Мар’яна знала Олю майже десять років. У них були протилежні погляди на стосунки. Якщо для Мар’яни секс без зобов’язань був нормою, то Оля завжди підходила до стосунків ґрунтовно: довге знайомство, зустрічання, слова любові, секс — як акт глибокої близькості, потім шлюб. І зараз вона чинить так, як вчинила б Мар’яна. Та чи не пошкодує вона про це з часом? А з іншого боку — що хорошого бачили обидві в стосунках досі? Можливо, саме такий формат і підійде Олі?

— Час покаже, подруго. Я у тебе є й завжди тебе підтримаю — в цьому можеш не сумніватися. А все інше… якось буде. На те воно й життя, щоб жити — ризикувати, насолоджуватись, страждати і радіти.
— Страждання вже були.

— Отже, час для радості.

«Час радіти». Та чи має вона право на цю радість? Певно, що ні… Але так хочеться бути вільною від минулого, навіть якщо це — неможливо.
 

Надалі виклад прод буде через день.

Попереду перше побачення героїв. Цікаво, яким воно буде. Чи це те, чого вони очікували й хотіли?