Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

— Саме так! — підхопила Неона. — Дивіться! — Вона відкрила додаток, і на екрані одразу спалахнула барвиста карта з іконками та підписами. — Це моя Карта Бажань! Я склала її за допомогою Святого Джо. Ось тут, — вона тицьнула на іконку із зображенням корони, — моє бажання стати популярним блогером.

— І що, достатньо просто побажати, і бот усе виконує? — скептично уточнив я.

— Ну, не зовсім, — з ентузіазмом пояснила Неона. — Святий Джо — це більше, ніж просто програма. Він дає поради, персональні завдання. Наприклад, учора він запропонував мені зробити допис про важливість цифрової залученості, і знаєш що? Цей допис набрав п'ятдесят тисяч лайків за годину!

— Вражаюче, — сухо відгукнувся я, ліниво ганяючи виделкою салат по тарілці. — І скільки коштує ця магія?

Неона трохи зніяковіла, її ідеальна постава злегка здригнулася.

— Базова версія безкоштовна, але я, звісно, оформила преміум-підписку. Це зовсім недорого — лише 499 на місяць. Зате у мене доступ до просунутих алгоритмів візуалізації та персональних прогнозів!

— Недорого? — я ледь не похлинувся. — Неоно, це ж ціна тижневого продуктового набору! І ти платиш ці гроші нейромережі, яка...

— Яка працює! — втрутився Байт. — Головне — результат, правильно?

Неона радісно кивнула.

— Звісно! І знаєш, Лео, — вона нахилилася ближче, понизивши голос, — тобі теж варто спробувати. Ти ж усе ще чекаєш відповіді від Зенігми. Святий Джо тобі допоможе!

На мить у мені щось здригнулося. А раптом це справді працює? Можливо, саме тому всі навколо такі успішні? Може, я дійсно пропускаю щось важливе, чіпляючись за застарілі принципи? Але я одразу відігнав це з голови, подумки вилаявши себе за хвилинну слабкість.

— Дякую, Неоно, але я віддаю перевагу старомодним методам: робота і трохи удачі. Якось обійдуся без цифрової магії.

— Ох, Лео, ти такий консервативний... — з легким розчаруванням протягнула вона. Але в погляді читався не осуд, а виклик. Ніби я був для неї черговим складним проєктом. — Але нічого, одного дня ти побачиш світло, — додала вона з хитрою посмішкою.

Байт, помітивши моє збентеження, поспішив втрутитися:

— Лео, я бачив твій ранковий апгрейд карми. Чудовий початок!

Я завмер із виделкою в повітрі:

— Що?

— Твоє пожертвування! — Байт дістав телефон і розгорнув екран до мене. — Дивись, тепер у чат-боті є кармічний калькулятор. Він автоматично відстежує всі благодійні дії з інших додатків.

— Це було не... — я запнувся. — Послухайте, я просто не хотів витрачати їх на віртуальний капелюх.

— Уже занесено до твого кармічного профілю! — радісно підхопила Неона. — Хіба не чудово? Тепер кожна добра справа автоматично перетворюється на бали духовного зростання!

— А якщо баланс падає занадто низько, — продовжив Байт, — можна поповнити його пожертвуванням у фонд цифрового благополуччя.

— Уявляєш? — Неона збуджено подалася вперед. — Вони навіть встановлюють термінали віртуального наставника у віддалених селах! Тепер кожен може очистити свою карму!

— Так-так, чув, — озвався я. — У новинах тільки про це й говорять.

— Це ж так зручно! — вигукнула вона. — Лише одне натискання — і твоя карма чиста! Все автоматизовано!

— А якщо у тебе преміум-підписка, можна увімкнути автопоповнення, — підморгнув Байт. Алгоритми самі вирішать, скільки пожертвувати, якщо карма почне падати.

Я дивився на їхні натхненні обличчя і відчував, як щось усередині мене стискається.

— Лео, чого ти такий блідий? — стурбовано запитала Неона.

— Хочеш, я поділюся з тобою частиною своєї карми? — запропонував Байт. — Це нова функція. Щоправда, сервіс бере невелику комісію за переказ.

Я різко встав, ледь не перекинувши недоїдений салат. Стілець послужливо відкотився назад.

— Мені пора. У мене... е-е... зустріч із психологом, — випалив я перше, що спало на думку.

— Ти все ще ходиш до людини? — Неона з жахом прикрила рот рукою. — Але Святий Джо пропонує цілодобові сеанси! І жодного людського фактора!

— Саме так, — буркнув я, прямуючи до виходу.

Система кафе миттєво відреагувала. На моєму екрані з’явилося сповіщення:

«Дякуємо за візит! Ваш рівень задоволеності сьогодні — нижче середнього. Хочете заповнити анкету зворотного зв'язку?»

Я швидко прибрав телефон до кишені й ступив за двері.

***

Вийшовши з кафе, я глибоко вдихнув, намагаючись опанувати себе. Голова гула від інформаційного перевантаження, а в шлунку відчувалася порожнеча, незважаючи на з'їдений салат. Люди навколо були зайняті власними екранами, наче світ довкола перестав існувати. І тепер я мимоволі задавався питанням: скільки з них візуалізують мрії перед віртуальними картами бажань? Скільки без вагань передали кермо свого життя в чужі руки?

Десь удалині, немов насміхаючись, миготіла вивіска: «Святий Джо чекає на тебе!»

Знайома мелодія раптово перервала мої роздуми. Вона розносилася вулицями, поступово наростаючи. Гімн Піксевіля. «Мелодія, що резонує з душею міста», — так висловився мер на церемонії її презентації. Що ж, у ній справді було щось заворожуюче.

Музика ставала все гучнішою, приваблюючи перехожих. Я помітив, як люди навколо починали змінювати маршрут, стягуючись в одному напрямку. Деякі навіть пританцьовували на ходу — легкі рухи плечима, погойдування головою в такт.

Не усвідомлюючи як, я теж опинився серед них. Цікавість взяла гору. Куди всі йдуть? Яка подія привабила стільки людей? Коли я вийшов на головну площу, то мимоволі завмер. Сотні, якщо не тисячі людей заповнили простір. Над ними завис величезний голографічний екран з аватаром Святого Джо.

«Перший фестиваль цифрових танців Піксевіля!» — голосила напис.

Коли гімн стих, над площею рознісся голос чат-бота:

— Дорогі мешканці Піксевіля! Сьогодні ми зібралися тут, щоб синхронізуватися у великому танці єднання! Давайте створимо наймасштабніший танцювальний флешмоб в історії міста!