Читати книгу - "Осінь в Пекіні, Борис Віан"

— Ви знаєте, хто такий Килала? — запитав Жуйрук.

— Ем-м... — відповів інтерн.

— А як не знаєте, то мовчіть. Це фінський інженер, що винайшов систему випуску пари для локомотивів.

— Га?.. — розгубився інтерн.

— Пізніше цей механізм удосконалив Шаплон, — додав Жуйрук. — Утім це вас теж не стосується.

Він відійшов від Корнеліуса, і його погляд перейшов на сусіднє ліжко. Воно було вільне, тож санітарка ним скористалася, аби поставити згори стілець і почати прибирати.

— А що болить у стільця? — пожартував Жуйрук.

— У нього гарячка, — відповів інтерн, підігруючи.

— Знущаєтеся наді мною, ба? — сказав Жуйрук. — Поставте йому термометр, зараз буде видно.

Він схрестив руки й чекав. Інтерн вийшов з кімнати й повернувся з дрилем і термометром. Він перевернув стілець догори дриґом і взявся свердлити під сидінням дірку, час від часу здуваючи тирсу.

— Покваптеся, — сказав Жуйрук. — На мене чекають.

— На обід? — запитав інтерн.

— Ні, — відповів Жуйрук. — Збирати модель «Пінґ-903». А ви допитливий цього ранку.

Інтерн підвівся й вставив термометр в отвір. Було видно, як ртуть збиралася в грудочку, а потім підстрибнула й стрімко поповзла вгору по шкалі так, що верхній кінець термометра став набрякати, як мильна булька.

— Витягайте скоріше!.. — віддав наказ Жуйрук.

— Господи!.. — вигукнув інтерн.

Ртутна кулька роздулася, ще й лопнула біля основи: бризки палючої ртуті впали на ліжко. У цих місцях простирадла стали іржавими. На білому тлі склалися паралельні лінії, що врешті-решт сходилися до маленької ляпки ртуті.

— Переверніть стілець і вкладіть його в ліжко, — скомандував Жуйрук. — Покличте мадемуазель Гонгурдуй.

Прибігла старша медсестра.

— Виміряйте тиск цього стільця, — наказав Жуйрук.

Він спостерігав, як інтерн обережно вкладав стілець у ліжко.

— Цікавий випадок, — пробурчав професор. — Та не смикайте ви його так, кінець кінцем!..

Розлючений інтерн поводився зі стільцем грубо, видавлюючи з нього болючий скрип. Спіймавши на собі Жуйруків погляд, він заходився біля стільця підкреслено делікатними жестами професійного поїдача яєць.

5

— Я б зробив передній край з того самого матеріалу, — сказав Крюк.

— Ні, — заперечив Жуйрук, — краще класична обшивка з бальзо-вого дерева завтовшки в 15 десятин. Тоді він буде легший.

— З таким мотором, якщо він наштовхнеться на щось, то йому кінець, — сказав Крюк.

— Ми оберемо місце, — відказав Жуйрук.

Вони працювали разом над великоґабаритним планом «Пін-ґа-903», якого Жуйрук модифікував під мотор.

— Це буде небезпечно, — зазначив Крюк. — Краще буде не стояти перед ним.

— Який ви зануда, Крюку. Менше з тим. Урешті-решт, я лікар.

— Гаразд. Я зберу деталі, яких нам бракує.

— Купуйте якісні, добре? Я заплачу скільки треба.

— Братиму, як для себе.

— О ні!.. Беріть, як для мене. Я так хочу. У вас поганий смак. Я виходжу разом з вами. Мені треба навідати хворого.

— Ходімо, — сказав Крюк.

Вони підвелися й вийшли з кімнати.

6

— Послухайте, — сказав Корнеліус Онт.

Він говорив ледь чутним сонним голосом, його повіки мимоволі падали. Жуйрук зробив втомлений вираз обличчя.

— Евіпан вас уже не бере? І ви знову хочете розпочати ваші славетні пропозиції?

— Та ні!.. — сказав Корнеліус. — Це... цей стілець...

— І що не так? — запитав Жуйрук. — Він хворий. Його лікують. Ви знаєте, що таке лікарня, чи не так?

— Ох!.. — застогнав Корнеліус. — Заберіть його звідси!.. Він скрипів цілісіньку ніч...

Інтерн, що стояв біля Жуйрука, теж, здавалося, був на межі нервового зриву.

— Це правда? — запитав його професор.

Інтерн ствердно кивнув.

— Ми могли б його викинути, — сказав інтерн. — Це старий стілець.

— Це стілець епохи Людовіка XV, — повчав Жуйрук. — Крім того, хто з нас сказав, що в нього гарячка?

— Я, — погодився інтерн.

Його дратувало, коли Жуйрук заходився біля стільця.

— Ну то лікуйте його.

— Але я від того божеволію!.. — застогнав Корнеліус.

— Тим краще, — сказав Жуйрук. — Так ви мене більше не дійматимете своїми пропозиціями. Зробіть-но йому ще укол, — додав він, повернувшись до інтерна й вказуючи на Корнеліуса.

— Ой-ой-ой. — залементував Корнеліус. — Я вже власних сід-ниць не відчуваю!..

— Це означає, що ви одужуєте!

Цієї миті стілець вибухнув жахливим залпом кістяного тріскоту. Навколо його ліжка поширювався гидкий сморід.

— І так цілісіньку ніч. — пробелькотів Корнеліус. — Переведіть мене в іншу палату.

— Ми вас і так поклали у двомісну, а вас ще щось не влаштовує?.. — запротестував інтерн.

— Ліжок-то тут два, але стілець так смердить, — сказав Корнеліус.

— Та ну, — відповів інтерн. — Думаєте, від вас добре пахне?

— Будьте ввічливим з моїм хворим, — зробив йому зауваження Жуйрук. — Що з цим стільцем? У нього перфораційна оклюзія?

— Здається, — відповів інтерн. — Та ще й тиск сорок дев’ять.

— Гаразд, — сказав Жуйрук. — Самі знаєте, що лишається робити. До побачення.

Він міцно натиснув Корнеліусові на ніс, щоб його розсмішити, і вийшов. На нього чекав Крюк з «Пінґом-903».

7

Крюк нервово кусав губи. Перед ним лежав аркуш паперу, помережаний розрахунками й рівняннями двадцять шостого ступеня. Нерозв’язними й сумнівними. Жуйрук крокував туди-сюди кімнатою: щоразу, як він доходив до стіни синьо-канцелярського кольору, задкував від неї, щоб не розвертатися.

— Тут нічого не вийде, — констатував Крюк після довгої мовчанки.

— Крюку, — сказав Жуйрук, — а ви панікер.

— Тут недостатньо місця. Він пролітатиме чотири міри за хвилину. Ви це розумієте?

— Ну і що тепер?

— Треба знайти пустелю.

— Але я вимушений лишатися біля своїх хворих.

— Влаштуйтеся лікарем у колонію.

— Ідіотська ідея. Мені доведеться без упину мотатися селами, і я не матиму часу займатися «Пінґом».

— То візьміть відпустку.

— Неможливо.

— Ну то нічого не вийде!..

— Схоже на те!.. — сказав Жуйрук.

— Так і є!.. — відгукнувся Крюк.

— Ой, дідько! Я в лікарню... Продовжуйте ваші розрахунки.

Він спустився сходами, перетнув циліндричний вестибюль і вийшов на вулицю. Автівка чекала на нього біля тротуару на решітці. Після смерті однієї зі своїх улюблених пацієнток[19] він майже не приймав, обмежившись роботою в лікарні. Зайшовши до палати