Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівник Смарагдового міста 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівник Смарагдового міста" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 32
Перейти на сторінку:
маки, помпезні та запашні. Усім було весело: Страшила було урятовано, ні Людожер, ні провалля, ні шаблезубі тигри, ні швидка річка не зупинили друзів на шляху до Смарагдового міста, і вони вважали, що всі небезпеки позаду.

— Які чудові квіти! — вигукнула Еллі.

— Дуже гарні! — підтвердив і Страшило. — Аби я мав мозок, то, напевне, більше захоплювався б квітами, ніж тепер.

— А я полюбив би квіти, коли б у мене було серце, — зітхнув Залізний Дроворуб.

— Я завжди дружив із квітами, — сказав Полохливий Лев. — Ці ніжні й смиренні створіння ніколи не вистрибнуть на тебе десь із-за рогу, наче оті шаблезубі тигри. Однак у моєму лісі не було таких великих і яскравих квітів.

Що далі простували мандрівники, то ряснішали на полі маки. Всі інші квіти щезли, напевно, заглушені маковими заростями. І незабаром друзі опинилися серед неозорого макового поля. Запах маку присипляє, та Еллі цього не знала і йшла далі, безпечно вдихаючи п'янкий солодкуватий аромат і милуючись великими червоними квітами. Незабаром повіки її стали важкими і їй страшенно захотілося спати. Та Залізний Дроворуб не дозволив їй перепочити:

— Нам треба поспішати, щоб до ночі вибратись на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, — мовив він, і Страшило підтримав товариша.

Вони пройшли ще кількасот кроків, та Еллі більше не змогла боротися зі сном — похитуючись, вона лягла серед квітів маку, зітхаючи, заплющила очі й одразу міцно заснула.

— Що ж тепер з нею робити? — розгублено спитав Дроворуб.

— Якщо Еллі залишити тут — вона спатиме, поки не помре, — зауважив Лев, широко позіхаючи. — Аромат цих квітів смертельний. У мене теж злипаються повіки, а песик вже спить.

Тотошко справді вже лежав, похропуючи, біля своєї маленької господині. Тільки на Страшила та Залізного Дроворуба не діяв згубний запах квітів, і вони були бадьорі, як завжди.

— Біжи! — сказав Страшило Полохливому Левові. — Рятуйся! — Втікай із цього пекла. Ми дівчинку донесемо, а от коли ти заснеш, ми нічого не вдіємо: ти дуже важкий.

Лев стрибнув уперед і за мить зник з очей. Залізний Дроворуб і Страшило схрестили руки й посадили на них Еллі. Тотошка вони пхнули до рук сонної дівчинки, і та несвідомо вчепилась у його м'яку шерстку. Страшило і Дроворуб ішли маковим полем по широкому сліду Лева, і їм здавалось, що цьому підступному ланові не буде кінця.

Та ось, нарешті, з'явилися дерева й зелена трава. Друзі полегшено зітхнули, однак вони потерпали, що після довгого перебування на маковому полі Еллі може померти. А тут ще на краю макового лану вони знайшли Лева: він не встиг досягти рятівних лук, підступний аромат звалив могутнього звіра, і він спав, широко розкинувши лапи.

— Ми не зможемо йому допомогти! — сумно зітхнув Залізний Дроворуб. — Він заважкий для нас. Він заснув, напевне, назавжди, і, можливо, йому навіть сниться, що він уже одержав, нарешті, сміливість.

— Дуже, дуже шкода! — засумував і Страшило. — Хоч і Полохливий, а товариш вірний, і мені боляче кидати його серед оцих клятих маків. Але ж ходімо, треба якось рятувати Еллі.

Вони винесли сплячу дівчинку і поклали на зелену мураву біля річки, подалі від смертельного макового лану, і стали чекати, коли свіже повітря розбудить Еллі.

Поки друзі сиділи й дивилися навсібіч, неподалік загойдалась трава і на лужок вискочив дикий жовтий кіт. Вишкіривши зуби і прищуливши вуха, він мчав за здобиччю. Залізний Дроворуб схопився на ноги і побачив сіру мишку-полівку. Котяра вже був підняв лапу з пазурами, а мишка відчайдушно пискнула й заплющила очі. Та Залізний Дроворуб пожалів беззахисне створіння і миттю відрубав голову розбійникові-котові. Мишка розплющила очі і побачила, що ворог її мертвий.

— Дякую! Ви врятували мені життя, — сказала вона Залізному Дроворубові.

— Не варто говорити про це, — заперечив Дроворуб, якому взагалі було неприємно, що він убив кота. — Ви знаєте, у мене немає серця, але я завжди намагаюсь допомагати слабшому, хто потрапив у біду, навіть коли це звичайна миша.

— Звичайна миша? — ображено вискнула мишка. — Що ви хочете цим сказати, добродію? Та чи знаєте ви, що я — Раміна, королева польових мишей?

— Ой, справді? — схаменувся вражений Дроворуб. — Тисячу разів вибачайте, ваша величносте! Тисячу разів!

— У всякому разі, рятуючи мені життя, ви виконали свій обов'язок, — уже добрішим голоском пропищала королева мишей.

Цієї миті кілька мишей захекано вибігли на лужок і кинулись до своєї королеви.

— Ваша величносте! Ваша величносте! — наперебій запискотіли вони. — Ми гадали, що ви загинули, і вже зібралися оплакувати вас! Але хто вбив того злого котяру? — І вони так низенько вклонилися маленькій королеві, що стали на голови, а їхні задні лапки задригалися у повітрі.

— Його розрубала ось ця дивна Залізна Людина. Ви маєте служити йому і виконувати його бажання, — поважно мовила Раміна.

— То нехай він наказує! — хором пропискотіли миші.

Але тієї ж миті вони на чолі з самою королевою сипнули навсібіч.

Справа в тому, що коли Тотошко прокинувся і побачив себе в оточенні мишей, він захоплено верескнув й метнувся в середину мишачої зграї. Ще у Канзасі він славився як знатний мисливець мишей, і жоден кіт не зміг позмагатися з ним у спритності. Та Залізний Дроворуб підхопив песика й гукнув до мишей:

— Сюди! Сюди! Назад! Я тримаю його!

Королева мишей вистромила голівку із густої травиці і полохливо запитала:

— Ви певні, що він не з'їсть мене і моїх придворних?

— Заспокойтесь, ваша величносте! Я його не відпущу!

Миші знову зібрались на галявці, а Тотошко після марних спроб звільнитися із залізних рук Дроворуба нарешті принишк. А щоб песик більше не лякав мишей, його довелось прип'яти до кілочка, забитого у землю.

— Великодушний незнайомцю! Чим накажете віддячити вам за врятування королеви? — заговорила головна фрейліна-мишка.

— Я, розумієте, розгубився, — почав Залізний Дроворуб, та його урвав винахідливий Страшило:

— Врятуйте нашого друга Лева! Він на маковому полі!

— Лев! — зойкнула миша. — Він усіх нас поїсть.

— Ні-ні! — заперечив Страшило. — Це Полохливий Лев, він дуже смирний, до того ж він спить.

— Що ж, тоді спробуємо. Але як це зробити?

— Чи багато мишей у вашому королівстві?

— О, тисячі, тисячі!

— Накажіть усіх їх зібрати, і нехай кожна принесе з собою довгу нитку.

Королева наказала придворним скликати мишей, і вони прожогом кинулися виконувати наказ, тільки лапки замелькали.

— А ти, друже, — звернувся Страшило до Залізного Дроворуба, — зроби міцного візка, щоб вивезти Лева із макового поля.

Залізний Дроворуб взявся до роботи і працював з таким завзяттям, що коли перші мишки з довгими нитками в зубах прибули на лужок, надійний візок для Лева

1 ... 12 13 14 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівник Смарагдового міста"