Читати книгу - "Том 11"

Завтра думаю почати ходить в водолечебницу, коли погода дозволить і коли пані докторша, хазяйка лічебниці, не потребує всіх грошей (ЗО р.) вперед. З тих 75 p., що ти прислав, я 1-го апр[іля] заплатила господарям 50 р. (ЗО за хату, 15 — за пансіон і 5 за те, що з минулого місяця зоставалось), після всяких святкових і буденних видатків зосталось мені коло 20 р. (бо «до нових» у мене ще дещо було).

Мій новий бюджет, як собі хочеш, мене лякає: 60 р. хата і пансіон, ЗО р. вода... Одна потіха, що се не довго триватиме, найдовше до 1-го іюня. Доктор каже, що 1 або 17г місяця лічення водою тут буде доволі для того, щоб бачить, які форми і прийоми його мені потрібні.

Тільки що я вилічила, що коли я проживу тут до 1-го іюня, то за сей час (місяць і три тижні) мені треба буде 175 р.— не мало! А се вже найменше. І все це йде на «паліативи»!.. Але врешті, скільки не пищи, нічого не поможе, то краще мовчати.

Про своє здоров’я не маю що нового писати, воно все-таки краще, ніж було місяць тому назад. З того часу, як Ліля і Оксана тут (хутко два тижні), дрож у мене була всього двічі, можна думати, що далі й зовсім буде добре, хоч я, впрочім, мало в себе вірю, як ти знаєш.

Ліля і Оксана, здається, довольні своєю подорожжю, шкода тільки, що з мене їм погана компанія для гуляння та й погода не щодня кримська: то вітер, то хмуро, то холоднувато. Сьогодні вони ходили самі пішки в Чукур-лар, до моєї літньої домівки,— там їм дуже сподобалось. Якщо збереться компанія, то поїдуть ще в Гурзуф, а в суботу думають додому рушать. Не знаю, чого ти і мама так против вертання на Одесу, се напевне менше втомило б Оксану, ніж троє суток такої дороги, яку вони проїхали сюди. їдучи на Одесу, вони на цілі сутки менше будуть в дорозі. Врешті се не моє діло, нехай самі думають, як їм вертатись.

Бувай здоров! Другого листа вже напишу в Коло-дяжне.

Цілую тебе дуже міцно.

Твоя Леся

сили відпору, ну, та й справа тоді певніше буде. Про стаю «зграю» Ліля теж може розказати більш навіть, ніж я. Яворськнй здається тепер зовсім «прахом над моря водами». Маня теж засумувала трохи. А всі оці трупи plus ga change plus c’est la meme chose 30.

Вже пізнувато, треба вкладатися спати, а то нашим треба рано вставать.

Міцно цілую тебе і кланяюсь киянам. Сподіваюсь, що Дора, Микось і Зоря ще таки мені сюди напишуть.

Твоя Леся

20. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

19

1 травня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Которий вже день збираюсь тобі писати і все якось де зберусь, а ти вже досі й сердишся на мене. Сьогодні я оце вперше пішла в гідропатичний заклад,— побачимо, що ще з того буде. Досі ніяк не можна було почати з різних причин, то погоди не було, то я сама була не в такому стані, щоб починати Wasserkur31. Страшного не робили мені нічого: спочатку закутали в одіяло, потім почали розтирати, перше через рушник по сухому, далі по мокрому, далі знов по сухому, врешті, знов закутали в одіяло

і казали* якийсь час лежати тихо, а там я встала і пішла додому. Спочатку я була втомлена, але от тепер (4-та година] по обіді) маюся добре і маю енергію писати листи, якої мені, напр[иклад], вчора і сьогодні рано цілком бракувало. Боялась я, коли б мене ще так, як Софію Віталіївну], «тройчаткою» не почали бить, але ні, кажуть, не будуть. Чогось я на ту воду чималу надію маю, може, того, що мені завжди холодне купання було ліпше, ніж гарячі ванни і всякі інші способи.

Детально тепер про своє здоров’я писати не буду, бо Ліля мала тобі про нього розказати, яко наочний свідок. Скажу тільки, що після її виїзду я була в тім же стані, що й при ній, тільки що нога зовсім ш боліла, як було якось при Лілі днів зо два. Нога взагалі тут мені не завдає лиха, бо вже скілька літ, як вона не була в такому мирному стані, коли не лічити року, проведеного в Болгарії. А нерви не мали досі причин поправлятись, а скоріш могли розстроїтись за остатні роки, і коли я досі на них зовсім не звертала уваги, то не дивно, що й вони на мене не звертають уваги, а танцюють собі, коли хочеться. Цур йому всьому врешті! Властиве, коли я которий день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров’я, і всякий, хто бачить мене dans mes belles journees *, видимо, відноситься скептично до моєї репутації хворої людини. Так, напр[иклад], вчора ввечері Балевич, тільки що прийшовши, здивувався, чого я лежала перед його приходом, а потім сам утік, порадивши мені знов лягти, і добре зробив, бо мені справді було не до гостей.

Чудний якийсь сей Балевич: щось середнє між «земле дельцем» і актором. Розчарування від найдячої трупи у нього тепер саме гірке, але хто ж велів надіятись? Говорили ми з ним чимало якось про мою драму, і погляд у нього на неї такий, що мені трохи дивно, як він брався за яку б там не було роль у драмі, що, по його думці, кидає тінь на сучасну українську громаду, виставляючи її (громаду) людьми безпринципними, рабами тільки нижчих інстинктів і навіть людьми неінтелігентними і т. і. Заспокоївся тільки на тому, що се драма не побутова, а психологічна (вперше сього від мене довідався!), і порадив мені написати передмову, поясняючу, що мої діячі говорять по-українськи тільки через те, що автор

з України родом, але не через те, щоб вони були самі українцями. Щирість такої рецензії мені сподобалась, хоч, запевне, я не могла у всьому згодитись з нею. Занько-вецька страшенно напалась