Читати книгу - "Кассандра"

Кассандра

(стурбована)

Тебе лишили вмисне?

Сінон

(покірно)

Так, царівно.

Кассандра

Навіщо?

Сінон

Ох, царівно, я не знаю!

Мене лишили сонного. Прокинувсь -

аж серед поля я, один, як палець.

Либонь, давно ще мав на мене гнів

потужний Діомед, що я прилюдно

безжалісним назвав його Хароном

в той час, як він, а з ним ще наших двоє,

розвідача троянського вбивали.

Кассандра

(напружено)

Коли?

Сінон

Давно, пророчице, тоді ще

Пелід наш був живий. Та пам'ятливий

у гніві Діомед,- його вразило,

що я насмів обороняти бранця,

його рукою взятого на смерть.

Але ж мені так жаль було троянця.

Такий був молоденький і вродливий,

так жалісно благав про милосердя…

Ой, горе! Так і я тепер благаю,

та нікому за мене заступитись

хоч би єдиним словом… Всі мовчать…

Смерть неминуча… Нащо ж протягати

останні сі хвилини під мечем?!

(Раптом падав на коліна і нахиляв голову).

Спусти свій меч на мене, невблаганна!

Кассандра

Гелене, я не певна, може, справді

не винен цей чужинець? Як гадаєш?

Гелен

Я, сестро, не вгадаю без пташок.

Деїфоб

А я дивуюся з твого вагання.

Адже могла колись ти ціле військо

людей невинних одіслать на страту

єдиним словом,- і не жаль було.

Так що ж тобі якийсь один чужинець?

Невже він ласку заслужив у тебе

заступництвом єдиним за троянця

єдиного? Адже лідійське військо

бажало врятувати цілу Трою

і то від тебе ласки не зазнало.

Кассандра

(з розпачливим поривом здіймав вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінопа)

Ти одібрав мені останню силу

тим спогадом… Пролита марне кров

волав до богів супроти мене…

Багряна хмара насува на очі,

на розум мій… Ох, непрозора хмара!

(Меч випадав їй з рук).

Рука моя зов'яла… серце всохло…

тьма… тьма…

(Хитається і падає на руки Геленові).

Гелен

Вона зомліла! Поможіте,

троянки-сестри!

Троянки несуть Кассандру в глибину храму.

Гелен

(до Сінона)

Елліне, ти вільний,

бо не хотять боги твоєї смерті.

VIII

Той самий майдан. Вечоріє. Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють різко, як в холодні вітряні ночі. На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скейської, третій коло храму, четвертий ходягь навколо, вартує троянські оселі. Всі узброєні, як на війну. Сторожа який час вартує мовчки. З царського двору чутно відгуки музики і веселого бенкетного гомону.

1-й вартовий

(від царської брами)

Ну, свято, братця!

2-й вартовий

(від Скейської брами)

Та вже так, що свято!

Хто п'є-гуляє, а сторожа стій

і стережи, хтозна-чого й від кого.

3-й вартовий

(від храму)

Не стало Гектора, не стало й глузду.

О, той не марнував би часу нам,

не збиткувався б над підвладним людом,-

сам був герой, та й іншим ціну знав,

а сі…

4-й вартовий

(що ходить навколо, наближається до 3-го і каже нишком)

Ти б трохи обережніш, брате,

бо там Кассандра, їх сестра.

3-й вартовий

Дарма!

Вона з братами - як вогонь з водою,

така в їх згода.

4-й вартовий

Все ж одна родина!

3-й вартовий

Нехай би Гадес їх усіх забрав!

Увірились вони усі троянцям,

а вже найгірш ота зловісна птиця,

(киває на храм)

все лихо в неї!

4-й вартовий

Цить! Паріс іде!

Від царського двору наближаються Паріс і Сінон.

Паріс

(в святочній барвистій і вишиваній одежі, без зброї, ка голові навколо червоного фрігійського шличка трояндовий вінок, з-під нього спадають на плечі довгі кучері)

Ну що? Вартуєте? Брат Деїфоб

мене прислав наглянути. Що ж - пильно,

гаразд вартуєте?

1-й вартовий

(понуро)

Та вже ж вартуєм.

Паріс

Чого ж такі сумні?

1-й вартовий

Потіхи мало

наголодно й насухо тут стояти

в святковий день.

Паріс

Се правда!… Та пождіть,

ми щось придумаєм…

Кассандра

(з храму)

Пильнуй, стороже!

Паріс

(здригнувся)

Що то таке?

1-й вартовий

Сестра твоя, Кассандра,

вона пильнує там Палладіона.

Паріс

А, от що!

(Здригається знов і неспокійно оглядається).

Ох, яка холодна ніч!

1-й вартовий

З гір вітер, без вогню сутужне буде.

Паріс

А йдіть та принесіте дров сюди

та розложіть вогонь.

Ближчі вартові йдуть.

Сінон

Так, ніч холодна.

Паріс загортається щільніше в плащ.

Дружинонька твоя золотокудра,

либонь, тепер багаття розпалила

і пахощів насипала солодких,

димок від курива, мов легка мрія,

над сніжно-білим чолом ніжно в'ється.

Паріс мовчить, розмарений, поглядає на царський двір.

Тепер, либонь, ті світозорі очі

сльозою пойнялись. Вона сама.

Сидить, пряде і думоньку гадає,

а ти то бенкетуєш, то вартуєш…

Паріс

(тихо, немов до себе, не дивлячись на Сінона)

Чи є в тім глузд?… Покинуть би це все…

Ну, що тут станеться?…

(Наміряється йти).

Кассандра

(з'являється на дверях)

Стривай, Парісе!

Куди ти йдеш?

Паріс

(збентежено)

Я?… По тепліший плащ…

Холодна ніч…

Кассандра

Холодна, кажеш? Брате,

даремне ти так холоду боїшся,

не в тім твоя погибель.

Паріс

Ой, Кассандро,

коли вже ти покинеш тії речі

про смерть, про горе, про погибель марну?

Вже все скінчилось, і війна, і горе,

час відпочити.

Кассандра

Як у тебе хутко

скінчилось горе!… Підійди, Парісе,

і подивись туди.

Паріс дає знак Сінонові, щоб той собі йшов, і підходить до Кассандри, вона показує йому рукою в долину, осяяну місяцем. Сінон виходить.

Кассандра

Що там на полі?