Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Піца Гімалаї 📚 - Українською

Читати книгу - "Піца Гімалаї"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піца Гімалаї" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 105
Перейти на сторінку:
таки привалацалася.

Прислухаючись до привітів, що передавала їй печінка, Редька поплелася в ванну. Ну принаймні дзеркало ціле і на ньому криваво не пише «Ти умрьош в абєд». На загал нічо. Синців під очима не набито, одяг не подертий — значить, ні з ким не побилася і не дуже падала, а секс якби був, вона б його пригадала точно, не так уже й часто він у неї в житті щось траплявся.

Зітхнувши, Редька повернулася в кімнату й важко гепнула на ліжко.

Голова гула від помийної суміші мохіто, маргарити, чистої текіли, шнапсу і світлого пива. Добре, що в готелі розплатилася загодя — зараз їй важко було би без помилок написати бодай своє прізвище. Паспорт чогось валявся на паркеті, інші папери розкидані казна-як, он листівка з Ляйпціга, он пожмаканий файл із ліцензією на піцу, он іще пачка всякого на чолі з джіпіесом. О, і наплічник роззявлений лежить, як та розверста прірва. Що ж вона тут витворяла? Редька ледь-ледь підвелася з ліжка, ступила кілька кроків желейними ногами, й, сягнувши до наплічника, укотре похолола: піцові грошики тю-тюкнули, як ті вливання МВФ в українську економіку. «Як прийшло, так і ушло», — почувся з глибини свідомості голос мудрої бабці. Редька кинулася чогось до вікна, потім у ванну, відтак перерила всі кишені — на місці була лише серйозно схудла за минулий вечір пачечка банкнот за джіпіес. Редька сіла на ліжку й втупилася у підлогу.

— Тепер уже точно піздєц.

«Прощавайте, мулати, їдьте в Ґоа без мене. Мені тепер точно дорога одна — в бібліотеку. На крайняк наймуся підмітати там. Як молодий Тарас Шевченко — носити воду школярам».

Редька приречено вдяглася, зібрала свої беззмістовні манатки, й, не скориставшись правом буфетного сніданку, що входив у ціну кімнати (від розпачу Редька просто про нього забула), вирушила в місто при дещо кволому світлі дня.

Гострі шпилі костьолів, стрільчасті вікна, сірий камінь, затерті фрески, товсті куті ланцюги.

— Світе тихий, краю милий! — присвиснула Редька. — Нічо собі, скільки готики.

Нахабно спростовуючи її висновки, назустріч Редьці з крамнички висипала зграйка чорно-білих із рожевими вкрапленнями емо-підлітків. В одної з дівчаток у смугастих підколінках блимнула сумка з принтом «Tokyo Hotel». Чисто тобі «Аліса» чи «Арія» з тих же пелехатих вісімдесятих. Стилістика фанатських принтів прогресувала не сильно: пафосні лиця на чорному фоні, мальовані очі дивляться в тривожну далечінь.

— Тьху. Готи хоч відсталі, а однаково не такі дурні, як ці.

Було ще дуже рано, а їсти хотілося, як після обіду. Редька купила собі за два євро дьонер-кебаб у бадьорих турків. Кебабне містечко, видно, популярне було у бюджетних студіків — раз по раз заходили сюди, щоби навстоячки швидко закинутися смачним і поживним.

Доївши багатого родича жлобської київської шаурми, Редька пішла слідом за трьома студентами. Хоч щось вона вгадала: то дійсно були студенти, і йшли вони в головний корпус.

Документів на вході ніхто не питав — це ж не київські вузи, де чиновники місцевого розливу бояться, як би хто не вкрав їх безцінного шмарка, а адміністрація труситься, як би то хтось спраглий знань не проник безкоштовно на лекцію.

Культова бібліотека Albertina, стара й непристойно багата, в цей час була майже порожньою. Видно, студенти були або на парах, або, якщо вчилися в другу зміну, ще дрихли і глибоко собі десь мали готуватися до занять. Не кажучи вже про порпання в усіх тут зібраних із 1543-го року манускриптах, інкунамбулах, папірусах й остраках. «Тут же ж, мабуть, і смертних до такого пускають, а не так, як у нас…» — помріялося Редьці про легкий доступ до коштовного: без десяти паперів із вісімнадцятьма штампами, що ти аспірант у п’ятому коліні.

Поки підіймалася широкими мармуровими сходами, чогось рахувала колони — видно, рятувало від похмільного синдрому. І згадала раптом, що крім Гете й Ніцше з цього їх університету ще й улюблений дядько всіх лінгвістів вийшов — Фердінанд де Сосюр. Тільки от що він вигадав у тій лінгвістиці — Редька не згадала би і під гіпнозом.

Зібравши в пучок все своє куце знання німецької, Редька з апломбом заявила худорлявій дівчині в окулярах, зайнятій риттям у цифровому каталозі, що хотіла б записатися на день у бібліотеку.

Дівчина дивно глянула на неї й відправила уже до тьоті в окулярах, персоніфікованої бібліотекарки всіх часів і народів. Тобто дівчина просто була надто сумлінною студенткою — Редьці стало на секунду соромно за таку стереотипну плутанину. Саму б її ніхто ніколи не сплутав навіть із лаборантом.

Закінчивши з формальностями, Редька старанно переписала код зі своєї листівки на заявну картку. Працівниця книгосховища поклацала трохи на своєму комп’ютері й дещо ламаною англійською, пошкодувавши недоробленого філолога, пояснила Редьці, що збірник топографічних карт 76-го року зараз на користуванні в читальному залі.

Знову карти? Редька озирнулася навколо. Зала була майже порожньою. В кого ж ця книга?

З-за столу під велетенським, як вилаз на небо, даховим вікном підвівся хлопець. Бічні вікна читальної зали були вузькими й довгими, ніби росли безупинно вгору. Хлопець теж здавався їй якимось вузьким і довгим, і всі стіни теж раптом полізли до неба, силкуючись перерости дах, і книжки на полицях за спиною бібліотекарки теж стали видовжені, як телефонні записники на спіральних кріпленнях у дитинстві. Відтак це все скрутилося в готичну вежу, вежа поповзла ще догори, як змія чи осока в воді, а тоді потемніла. І все стало теплим, затишним і спокійним.

— Hallo, hallo! — кричала тьотька в окулярах, суючи під носа Редьці якусь безбожну гидоту. Редька не відразу второпала, що то бібліотекарка, а не біблійний Бегемот.

— Ти жива? — спитав зрозумілою мовою незрозумілий голос. Втім він був м’яким, низьким і спокійним — Редька ненавиділа писклів, особливо чоловіків — так що можна було без відрази повертати голову.

— Пам’ятаєш мене, Федька? Я — Дордже. Твій, як ти мене називала, хресний брат. Правда, ти там же штовхнула мене з санками прямо в металевий паркан… — хлопець показав на шрамик у себе на лобі. — Але нічо. Боженька тебе покарала головою в дерево. Чи рукою? Встаєш?

Хлопець був худим, чорнявим, зі смаглявою шкірою, з невеликими, подібними на двох зелених рибок, дуже живими очима й чітко окресленим ротом — Редька ж туманно пам’ятала татового похресника наче кучерявим, золотоволосим, круглобоким, із масним ротиком і пальцями-сосисками. Мабуть, тому що Німеччина асоціювалася у неї з ковбасою і булочками, а

1 ... 12 13 14 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піца Гімалаї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піца Гімалаї"