Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Знахідка на все життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахідка на все життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знахідка на все життя" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 85
Перейти на сторінку:

Зернята Славко залишив на столі, лише щільненько причинив кватирку — щоб ненароком горобці не подзьобали його знахідку, а сам — на велосипед й мерщій на ставок за пічкуриками. Вернувся додому перед вечором.

Дідуся він застав у своїй кімнаті. Старий оглядав зернята.

— А-а-а-а, внучок! Ну, доповідай: де гасав?

— Рибалив.

— Успіхи?

— Кіт з’їв.

— І то діло. Ну, а тепер, хлопче, швиденько розповідай мені, де ти оце добро знайшов.

Славко коротко розповів усе.

— Он, виявляється, яка історія, — здивовано вигукнув дід. — Цей жолудь, нічого не скажеш, — цікава річ. За час мандр довелося мені побувати, вважай, на всіх гармидерах світу. Чого лише не бачив, а от такої чудасії не зустрічав. Правду кажучи, дудаки ширяють, де їм заманеться. У них поки що паспортів не питають, — посміхнувся дідусь. — Зернята теж цікаві, — додав він.

— І над чим ви тутечки чаклуєте? — неждано підійшла до столу мати. Коли вона зайшла до кімнати, ні син, ані дідусь не чули.

— На зернята дивимося, — обізвався Славко.

— Знайшли диво. Поїдьте на тік — отам є на що подивитися…

— На току зерно не таке, — мовив старий.

— У вас із онуком усе особливе. Чудії ви в мене, ось що я вам скажу. Ану, йдіть-но мені вечеряти…

— Славко, змотайся вранці до колгоспної лабораторії. Покажи зерно старшому агрономові Івану Івановичу. Жолудя теж прихопи, — наказав старий Сіроштан, і вони поспішили на кухню: мати страх не любила, коли до столу спізнювалися.


Рано-вранці Славко вже був край села, біля лабораторії. Якийсь час він нерішуче тупцював біля дверей. «Йти чи не йти?» — розмірковував, та зрештою зважився — несміливо переступив поріг. Він опинився у довгому коридорі з численними дверима. Де кімната Івана Івановича, він не знав.

— Чого вештаєшся отутечки? — зустріла його тітка з віником.

— У мене справа.

— Ти диви! У нього, бач, справа. Ану геть звідси, шибенику.

— Нікуди я не піду.

__ А ось я тобі…

У цей час відчинилися двері, і на порозі з’явився якийсь чоловік.

— Що тут таке? Що за галас? Чий ти, хлопче? — помітив він Славка. — Когось шукаєш?

— Я Славко Сіроштан. Шукаю агронома Івана Івановича.

— Он воно що. А я думаю — кого ти мені нагадуєш. А тепер вже бачу — ти викапаний Сіроштан-моряк. Ну що ж, заходь, я і є той самий Іван Іванович. — І він відчинив перед Славком двері.

Славко зайшов до великої світлої кімнати і відразу опинився в зерновому царстві: на численних столах стояли склянки з зерном, а невеличкі снопики прикрашали стіни від підлоги до стелі.

— Сідай і розповідай, — агроном вказав хлопцеві на стілець і сам сів.

— Я краще покажу.

— Ану, що там у тебе, показуй, — присунувся він до хлопця.

— Ось дивіться. — Славко розгорнув на столі свій пакуночок.

Агроном зиркнув на зернята і розчаровано промовив:

— Ну і що ж тут особливого — пшеничка… — Але раптом осікся, почепив на носа окуляри, схилився над столом. Якусь хвилину він розглядав зерна, а тоді звів очі на Славка.

— Звідки ти прибув, хлопче? — спитав.

— Як-то звідки прибув? Ви ж знаєте, тарасівський я.

— Не вірю.

— Та я ж Славко, онука Сіроштана-моряка.

— А от зернята твої говорять зовсім про інше.

— Не розумію. Як це говорять?

— З космосу прилетіли твої зернята, от що! Відколи пам’ятаю себе, такого дива не доводилося іще бачити.

Славко слухав і не міг збагнути: жартує агроном чи каже серйозно?

— А тепер, хлопче, розповідай, де ти роздобув це багатство?

— Дудак приніс! — відказав Славко.

Агроном нахмурився.

— Облиш, хлопче, жартувати, ми ж не в дитячому садку. У нас цілком серйозна, можна навіть сказати, важлива розмова.

— Я зовсім не жартую, — похнюпився хлопець і почав розповідати історію своєї знахідки.

— Якби не зерно, можна було б подумати, що ти, хлопче, переказуєш мені зміст якоїсь пригодницької книжки, — замислено мовив агроном. — Цікаво, цікаво… А покажи-но мені ще раз отого жолудя…

— Осьдечки, дивіться, — Славко поклав свою знахідку поруч із зернятами.

— Ич який, — захоплено вигукнув Іван Іванович. Він довго розглядав дивовижну річ, зазирнув усередину і, на превеликий подив, витяг, за допомогою пінцета, невеличкий жовтуватий папірець. Виявилося, то був малюнок. Глянув на нього Іван Іванович і від здивування ляснув себе долонями по колінах.

— Ну, що я казав? Зернята таки з космосу. От і доказ, дивися, хлопче, — схвильовано вигукнув він.

Славко зиркнув на той папірець і сторопів, побачивши таємничий малюнок: на папірці полум’яніло червоне сонце, напівзатулене людською рукою.

— Оце дивина! — тихо мовив він, тамуючи хвилювання. — Хто ж це намалював?

— Звичайно, розумна істота. Певно, це тотемічний знак якогось не відомого ще нам племені, — сказав агроном. — А якщо серйозно, то нам про тих людей розкажуть колоски.

— Які колоски?

— Оті самі, які ти виростиш із цих зернят.

— Краще візьміть їх… — почав було Славко.

— Ні, хлопче. Сама доля підкинула тобі ці дорогоцінні зерна, і саме ти маєш їх посіяти. Не розумію вас, хлопчаків, — роздумливо сказав агроном, — лише хлоп’я на ноги зіпнеться, відразу ж до комбайна або до трактора липне, а на пришкільних ділянках самі

1 ... 12 13 14 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахідка на все життя"