Читати книгу - "Бріда"

Бріда була здивована спритністю цієї жінки. Її ноги нечутно ковзали над землею, майже не доторкаючись до неї.

Вони вийшли на галявину, де стояв величезний камінь. Намагаючись угадати, як цей камінь сюди потрапив, Бріда помітила рештки багаття в самому центрі відкритого простору.

Тут було дуже гарно. До вечірніх сутінок ще було далеко, й сонце наповнювало ліс барвами, характерними для літніх вечорів. Щебетали пташки, легкий вітерець шелестів у листі дерев. Вони були на вершині невисокого пагорба, й далеко внизу вона бачила лінію обрію.

Вікка дістала зі своєї сумки щось подібне до арабського бурнуса, який вона накинула поверх одягу. Потім віднесла сумку й поставила під деревом, так щоб її не видно було з галявини.

— Сядь, — сказала вона.

Вікка стала іншою. Бріда не знала, чи причиною був одяг, чи та глибока повага, яку вселяло це місце.

— Насамперед я хочу тобі пояснити, в чому полягає мій намір. Я хочу зрозуміти, як виявляється в тобі Дар. Перш ніж я зможу тебе чогось навчити, я мушу зібрати якісь відомості про твій Дар.

Вікка попросила, щоб Бріда спробувала розслабитися, щоб усю свою увагу зосередила на красі природи, що їх оточувала, так само як тоді, коли була заворожена видіннями, споглядаючи карти таро.

— В якомусь зі своїх колишніх життів ти вже виходила на дорогу магії. Про це свідчать твої видіння над картами, про які ти мені розповіла.

Бріда заплющила очі, але Вікка попросила, щоб вона їх розплющила.

— Магічні місця завжди гарні й заслуговують на те, щоб ми милувалися ними. Це водоспади, гори, ліси, де духи Землі мають звичай жартувати, сміятися й розмовляти з людьми. Ти перебуваєш у священному місці, й воно показує тобі своїх пташок та вітер. Подякуй за це Богові; подякуй йому за пташок, за вітер і за духів, що населяють це місце. Завжди намагайся перебувати на мосту між видимим і невидимим.

Під впливом голосу Вікки Бріда поринула в приємне заціпеніння, й водночас почуття священного захвату опанувало її.

— Я вже розповідала тобі про одну з найбільших таємниць магії: про Іншу Частину. Усе життя людини на Землі має одну найвищу мету — пошуки своєї Іншої Частини. Навіть якщо вона вдає, ніби прагне опанувати мудрість, здобути гроші або владу. Будь-які її здобутки будуть неповними, якщо вона не зустріне свою Іншу Частину.

За винятком небагатьох створінь, що походять від янголів, — і потребують самоти для спілкування з Богом, — решта людей можуть наблизитися до Бога лише тоді, коли в якусь мить, у якусь хвилину свого життя їм пощастить возз’єднатися зі своєю Іншою Частиною.

Бріда помітила, що в повітрі розлита дивна енергія. На кілька хвилин її очі наповнилися слізьми, і вона не могла пояснити собі, чому.

— У Темряві Часу, коли нас було розділено, одна з частин — чоловік — дістала доручення зберігати знання. Він навчився обробляти землю, розуміти природу та рух світил у небі. Знання завжди було тією силою, яка утримує Всесвіт на своєму місці й завдяки якій світила обертаються на своїх орбітах. У цьому була слава людини: зберігати знання. І завдяки цьому зміг вижити весь людський рід.

Ми, жінки, дістали набагато легше, набагато делікатніше доручення, проте без якого знання втратило б усякий сенс, — перетворення. Чоловіки залишали нам родючий ґрунт, ми його засівали, і ґрунт перетворювався на дерева й рослини.

Ґрунт потребує насіння, а насіння потребує ґрунту. Одне не має сенсу без другого. Те саме відбувається і з людьми. Коли чоловіче знання поєднується з жіночим перетворенням, виникає могутній магічний союз, який називається Мудрістю.

Мудрість — це знання й перетворення.

Бріда відчула, що вітер повіяв сильніше, й помітила, що під впливом голосу Вікки вона знову почала впадати у транс. Лісові духи здавалися їй живими й настороженими.

— Лягай, — сказала їй Вікка.

Бріда відхилилася назад і випростала ноги. Угорі над нею висіло глибоке синє небо, на якому не було жодної хмарки.

— Вирушай на пошуки свого Дару. Я не можу супроводжувати тебе сьогодні, але йди без страху. Чим більше ти зрозумієш про саму себе, тим глибше пізнаєш світ.

І тим ближче підійдеш до своєї Іншої Частини.

Вікка нахилилася й дивилася на дівчину, яка лежала перед нею. «Такою була колись і я, — подумала вона з ніжністю. — Намагаючись дошукатися сенсу в усьому, вона спроможна дивитися на світ, як дивилися на нього стародавні жінки, що були сильними, вірили в себе й нерідко владарювали у своїх спільнотах».

У той час Бог був жінкою. Вікка нахилилася над Брідою і розстебнула її пояс. Потім трохи послабила змійку джинсів. М’язи Бріди напружилися.

— Не хвилюйся, — лагідно сказала Вікка.

Вона трохи підняла блузку дівчини й відкрила живіт. Потім дістала з кишені свого одягу кристал кварцу й поклала його на Брідин пуп.

— А тепер я хочу, щоб ти заплющила очі, — промовила вона з тією самою ніжністю в голосі. — Спробуй уявити собі небо такого самого кольору, але із заплющеними очима.

Вона дістала з кишені маленький аметист і поклала його між заплющеними очима Бріди.

— А зараз ти робитимеш те, що я тобі казатиму. Не турбуйся більше ні про що.

Ти тепер перебуваєш у центрі Всесвіту. Ти бачиш навколо себе зірки і кілька найяскравіших планет. Уяви собі, що небесний краєвид огортає тебе, а не висить перед тобою як завіса. Утішайся спогляданням цього Всесвіту; ніщо більше не має тебе обходити. Зосередься на відчутті втіхи. Ти не відчуваєш ані смутку, ані провини.

Бріда побачила зоряний Усесвіт і відчула, що може увійти в Нього під акомпанемент голосу Вікки. А Вікка сказала їй, щоб вона придивилася й побачила