Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пролог 📚 - Українською

Читати книгу - "Пролог"

330
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пролог" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 38
Перейти на сторінку:
— вони записували формули поважного академіка, — це були формули нового винаходу.

І от він кінчив писати. Я рушив уперед. Звуки моїх кроків лунко лягали в залі. Я й не думав про те, щоб моїх кроків не чули. Навпаки, всі повинні знати, що я прийшов. Концерт кінчився… Тепер я тут, творець білка, нещасний батько дочки, але щасливий вчений країни. Я йшов уперед, а за столами підводилися вчені. Вони стежили за мною, бо пізнали творця білка, що оце був на концерті дочки, — довідався про перемогу дочки-скрипачки, а тепер прийшов дізнатись іще про одну перемогу — про успішні наслідки аналізу. Луна кроків билась об стелю.

За мною стежили в залі. Я ж робив останні кроки, які відділяли мене від остаточної перемоги. Ідучи, я бачив обличчя Гордія Семеновича. Він був веселий, посміхався до мене, бо не міг стримати радості. Потім я зустрів очі Ліди Янчевської і побачив у них страх, переляк. Для неї, звичайно, це була страшна хвилина, вона не могла стриматись і тут перед великим відкриттям часу. Крім того, вона турбувалась, що мене довго немає з концерту. Бідна дівчина була схвильована, стурбована тими просторами, які відкривав перед нами штучний білок, — вона навіть боялася про це думати. Поруч із нею сиділи, тримаючись за руки, Талісман і Мазуракі.

— Раз… два. Раз… два, — ішов я далі. Так вийшов наперед усіх і зупинився перед чорною дошкою, на якій була написана формула розпаду штучного білка.

Раніше, ніж прочитати формулу, я оглянув зал. Тепер уже я був мужній. Горе було втоплено. Наближалась прекрасна, дивна хвилина. Зараз я хотів іще затриматись на хвилинку в передчутті цілковитого щастя — оглянути зал.

Вчені сиділи, схилившись над столами, — перевіряли те, що їм сказав академік Груно. Так, їм є чого дивуватись. Це — несподіванка. Вони немов приголомшені. Вони не вірили в такі блискучі наслідки. Хвилина минула, — я поволі-поволі повернувся до дошки.

Читав. Це була формула — наслідок аналізу. Я так читав рядки формули, як гарний читець книгу. Все було зрозуміле. Прекрасний початок. Все, як і в мене. Та ж сама формула, — все, як…

Раптом мені здалося, що світло в залі померкло. Мене немов схопили дужі руки, високо підняли і тримали над безоднею. Чорна й порожня глибока безодня, в якій не видно дна. Я впився поглядом у дошку, бачив тільки білі знаки. За хвилину я полечу в безвість, у глибину, на дно. Безодня наближалась, я йшов ближче й ближче до дошки, білі знаки зникли, ось тільки чорна пустота передо мною. Зараз упаду. Заплющив очі і крикнув на весь зал:

— Не може бути! Брехня! Вибачте! Ні, не може бути! Це помилка!

Крикнув диким, чужим голосом, якого сам не пізнав, — спазма здавила мені горло.

Торкнувся лоба. На ньому виступив холодний піт — ще раз прочитав формулу. Поглянув навколо. Зал був залитий світлом. У всіх були перелякані, бліді обличчя. Академік у позі учня стояв біля дошки з шматком крейди в руках. У нього було винувате обличчя. Усі присутні в залі ждали, що ж скажу я. Вони знали, що формулу я прочитав.

— Не може бути! — крикнув я ще раз розпачливо. — Не може бути. Ми маємо білок. Ми робили аналізи.

Академік показав мені на дошку.

— Ми вже кілька раз робили аналіз, але кожного разу однакові наслідки. Аналіз штучного білка показує, що це ще не білок. Серед поліпептидів є домішка. Наші знання й наші сили ще не розкривають усіх таємниць.

Це була катастрофа. Я стояв, але мені, як і раніше, здавалось, що я падаю. Це було страшне падіння, бо падати доводилося з тих вершин, на які мало хто підіймався. Ліда збоку подавала мені склянку води. Однією ногою я стояв перед винаходом, білок був уже знайдений. Ми ж перевіряли усе вчора. Але сьогодні вночі учені заявляють, що це ще не чистий білок, це не те, чого ми шукали. І коли так, то взагалі немає білка! Це були досліди — може, більш або менш вдалі, але й тільки. Далі цього я не пішов. Що ж це? Звідки? Що трапилось? Лідо! Гордію Семеновичу!

— Не може бути, — безпорадно сказав я. — Треба ще раз перевірити наслідки аналізу.

— Ми й самі збирались це робити. Починаємо новий аналіз. Ваше слово.

На цілу ніч ми розпочали досліди. Ми провадили гідроліз. Білок розпадався на амінокислоти. І серед поліпептидів ми знаходили домішку.


Ніч минала. Не знаю, як пізно вже було. До залу хтось постукав. За дверима у коридорі стояла Людмила. На її обличчя падало світло з лабораторії — вона була перелякана й бліда.

— Що робити? — запитала вона. — Що далі робити?

— Що мені робити? — сказав я їй. — Я не здобув білка. Я не знаю, що далі буде?!

— І досі, — тривожно сказала вона, — Стелла не може заснути. Вона б’ється в конвульсіях на ліжку. Вона мене не пізнав. Прийшла сестра-жалібниця. Буде всю ніч. Що трапилося з нею? Я боюсь, Вадиме! Це ж жах! Вона може померти! Може загинути!

— Так, — відповів я. — Все може загинути. Може загинути винахід. Невже новий аналіз дасть такі ж наслідки? Гаразд! Ти йди! Я прийду… тільки ми закінчимо роботу. Я не гаятимусь. Я люблю дочку, люблю білок! Що робиться? Я негайно прийду. Іди до Стелли. Я залишусь тут! Іди, я тебе прошу!

Людмила пішла. Ми працювали далі. На шибках вікон лягла роса. Хтось відчинив вікна, бо в залі нічим було дихати. Разом ми робили кілька аналізів. Гордій Семенович і Ліда готували препарати. Я їм допомагати не міг. І ще раз, ще раз я переглядав наслідки аналізу. Однаково — наслідки були невтішні, помилка була очевидна.

— Далі годі робити спроби, — сказав, нарешті, стомлений академік. — Блискучі спроби, блискучий дослід, але білка ми ще не маємо, його величність не дає себе розгадати. Ви стали на грані, колего, але білка ми ще не здобули і є багато такого, колего, що й не снилось нашим мудрецям…

Він

1 ... 12 13 14 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пролог», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пролог"