Читати книгу - "Чарівні казки"

Біла Біляночка тричі тупнула маленькою лапкою, і тієї ж миті на річці з’явився місток із білих гіацинтів. За ним королева ступила на заквітчані луки, де стояли прекрасні шатра. Відпочивши, рушила далі й знову опинилася біля води. Переправи не було. Біла Біляночка наблизилась до прекрасної річки й напилася з неї: одразу ж з’явився міст із білих троянд, він вивів просто до саду феї. Тут було так багато чудових квітів, незвичайних фонтанів і статуй невимовної краси, що все це неможливо змалювати. Якби королева не була стурбована і не поспішала відвернути нещастя, якими погрожувала їй жорстока Страхітлива, вона ще довго залишалась би в цьому чарівному куточку. Весь почет залишав його з жалем, але всі мусили йти услід за Білою Біляночкою, що вела королеву туди, де річка робила свій останній виток навколо житла Осяйної.

Нарешті вони побачили його зблизька — їх розділяла лише смуга води. Королева з радістю дивилася на башту, бо це була мета її подорожі. За мить вона прочитала напис, викарбуваний на мурах золотими літерами:

Напис був зроблений на честь Осяйної найславетнішими феями тих часів; вони хотіли залишити нащадкам свідоцтво їхньої дружби й пошани. Поки королева роздивлялася на березі, Біла Біляночка пірнула у воду й дістала мушлю, яку потім знову впустила у річку. На звук сплеску шість вродливих німф, одягнених у блискучі шати, відкрили велике кришталеве вікно; звідти з’явилася драбина з перлів, яка повільно наблизилася до королеви. Біла Біляночка швидко збігла сходами й проникла до башти; королева пішла тим же шляхом, але по мірі того, як піднімалася, сходинки за нею зникали, і тому вже ніхто більше не міг піднятися нагору. Королева увійшла до прекрасної башти Осяйної, і вікно зачинилося.

Почет королеви був у відчаї, коли вона зникла з-перед очей. Не маючи можливості йти за нею слідом, усі закричали, так палко її любили. Той лемент проник у покої, де Осяйна вела бесіду з королевою, і, щоб заспокоїти нещасних, фея послала одну з німф провести їх у сільце, де вони чекатимуть на повернення своєї повелительки. Знову з’явилася драбина з перлин, по ній зійшла німфа, а королева, ставши біля вікна, наказала всім іти за німфою і в усьому підкорятися їй.

Фея зустріла королеву надзвичайно пишно й ласкаво, перед її привітністю не могло встояти жодне серце.

Королева гостювала у феї три дні, яких було, звичайно, не досить, щоб вдосталь усім намилуватися і, передусім, вродою самої феї. На четвертий день Осяйна, підносячи королеві дарунки, сказала їй: «Прекрасна королево, я вельми засмучена, бо не можу виправити зло, яким погрожує вам Страхітлива, але в цьому винна доля: вона дозволяє нам робити добро тим, до кого ми прихильні, проте забороняє позбавляти їх нещасть, напророчених іншою феєю. Тому, щоб втішити вас у майбутніх незгодах, я обіцяю вам до кінця року дочку, таку прекрасну, що кожний, хто її побачить, буде одразу ж зачарований її красою. Я також подбаю про те, — додала вона, — щоб на світ з’явився гідний неї королевич».

Таке добре віщування дозволило королеві на деякий час забути про ненависть Страхітливої і про майбутні нещастя.

Осяйна не пояснювала королеві, чому Страхітлива стала її ворогом. Феї, якщо навіть не дуже ладять між собою, зберігають свої таємниці, бо їх розголошення могло б викликати у смертних презирство. Стверджують, що це єдині жінки на світі, у яких вистачає глузду не розпускати одна про одну пліток.

Після нескінченних подяк з боку королеви Осяйна наказала дванадцятьом німфам взяти подарунки і супроводжувати королеву до сільця; вона сама провела її до драбини з перлин, що з’явилася перед ними тільки-но відчинилося вікно. Зійшовши сходами вниз, королева і німфи побачили срібну карету, запряжену шестериком білих ланей; їх збруя була вкрита діамантами, а правив ними хлопчик, гожий, мов ясний день. Німфи їхали слідом за каретою на білих конях, краса яких могла посперечатися з блиском сонця. У цьому вишуканому екіпажі королева дісталася до сільця, де з величезною радістю була зустрінута своїм почтом; німфи попрощалися з королевою і подарували їй дванадцять чарівних коней, які ніколи не знали втоми, й сказали, що Осяйна просить передати їх королю від її імені.

Обдарована милостями феї, королева повернулася до своїх володінь. Король зустрічав її на самому кордоні й так зрадів поверненню дружини та приємним новинам, які вона повідомила йому, що наказав влаштувати гучне свято. Чутки про нього, дійшовши до Страхітливої, ще більше розпалили її ненависть і лють. Невдовзі після повернення королева завагітніла і не мала сумніву в тому, що у неї народиться та прекрасна королівна, якій судилося зачаровувати усі серця, бо Осяйна напророчила її народження до кінця року, а Страхітлива не вказала часу здійснення своєї помсти, хоча й не збиралася зволікати з нею.

Королева народила двох доньок, і ні хвилини не сумнівалася, яка з них була обіцяна Осяйною, — за своїм нетерпінням якнайшвидше поцілувати ту, яка з’явилася на світ першою. Щаслива мати впевнилася, що дівчинка гідна обіцянок феї: на всьому світі не було прекраснішої. Король і всі присутні поспішали помилуватися маленькою королівною і зовсім забули про другу, поки королева, зрозумівши із загальної байдужості, що здійснилося також і пророцтво Страхітливої, не повторила кілька разів наказ потурбуватися про молодшу доньку так само, як і про старшу.

Підкоряючись їй, жінки не могли подолати своєї відрази, і король з королевою не наважились засуджувати їх, бо відчували те ж саме.

Осяйна не забарилася з’явитися на хмарині й назвала прекрасну королівну Любою, бажаючи дати їй ім’я, відповідне до її майбутньої долі. Король вшанував Осяйну належним чином, а фея обіцяла завжди опікуватися Любою. Вона нічого не подарувала королівні, бо вже