Читати книгу - "Тиміш та Юрій Хмельницькі"

Відомості про гетьманича все частіше з’являються з 1649 року, коли він (ще 8–літнім!) бере участь (звичайно, символічну) у прийомі зарубіжних посольств у Чигирині. Чим старшим ставав Юрій, тим поважнішу роль він відігравав, йдучи слідами свого брата Тимоша. У королівській інструкції послам Речі Посполитої до Гетьманщини М. Зацвіліховському та З. Чорному від 30.08.1652 р. йшлося про те, щоб гетьман Богдан Хмельницький на доказ своєї щирості і безпеки польських «комісарів» на мирних переговорах дав у заручники свого сина Юрія та кількох старшин. Характерно, що ці заручники мали б бути на боці короля Яна Казимира. Однак під час аудієнції послам у Чигирині Богдан Хмельницький рішуче відкинув такі домагання, мотивуючи це молодістю свого сина. Коли ж той підросте, гетьман обіцяв віддати його на королівську службу (така обіцянка була, очевидно, не більш як красивим дипломатичним жестом). Пізніше у листі до Богдана Хмельницького цю проблему порушив і польний гетьман литовський, князь Януш Радзивілл. Він пропонував гетьману Війська Запорозького віддати Юрія у заручники, щоб той завжди був на боці короля, а «потім він міг би стати великою людиною при дворі». Радзивілл пропонував таке і незаміжнім дочкам Богдана Хмельницького, спокушаючи їх вигідними шлюбами за «великими людьми». Хотіли дістати Юрія у заручники польські дипломати (Шумовський) і на початку 1656 року. Але ані золота клітка, ані обіцянки блискучої кар’єри при королівському дворі не вплинули на Богдана Хмельницького — правителя незалежної Гетьманщини, який зовсім не прагнув наражати на смертельну небезпеку своїх дітей, тим більше єдиного спадкоємця. Після загибелі старшого брата Тимоша у 1653 р. Юрій лишився єдиним сином Богдана, і старий гетьман, стан здоров’я якого погіршувався, все частіше подумував про передачу йому своєї булави. Через це кількість згадок про Юрія Хмельницького в історичних джерелах зростає, Юрія трактують уже поважно, як значну фігуру в політичній грі.

28 серпня 1653 р. гетьманич брав участь в офіційному прийомі московського посла Івана Фоміна, а 23 жовтня того ж року — у прийомі ще двох послів (Родіона Стрешнева та Мартем’яна Бредихіна). Тоді ж він отримав і царські подарунки (соболі); подарунки, призначені для брата Тимоша і Роксанди, не були видані (Тиміш загинув, а Роксанди не було тоді в Чигирині). Юрій Хмельницький разом із генеральним писарем Іваном Виговським у супроводі 50 козаків з прапорами та оркестром проводжали від Чигирина дві милі посольство Стрешнева та Бредихіна, попередньо вручивши їм гетьманські подарунки (кінь, дорогий лук із стрілами, гроші). 5 квітня 1656 р. гетьманич разом із Виговським та ще деякими старшинами зустрічав чергове московське посольство, очолюване дяком Ларіоном Лопухіним. Влітку 1656 р. відбувся історичний візит в Україну антіохійського патріарха Макарія, який 1 серпня прибув до Чигирина. Спочатку патріарха зустрічав генеральний писар Іван Виговський. Коли ж гість і його ескорт наблизилися до міста, то назустріч вийшов Юрій Хмельницький з процесією духовенства. Він провів патріарха до дерев’яної Успенської церкви, яка стояла коло гетьманського будинку. Там був уже і Богдан Хмельницький, на прохання якого патріарх очолив літургію з єпископом Діонисієм Балабаном, майбутнім київським митрополитом. Після богослужіння відбувся обід у гетьманській резиденції…

У жовтні 1656 р. до Чигирина прибуло трансільванське посольство на чолі з Ласло Уйлакі, яке мало остаточно узгодити пункти договору з Україною–Гетьманщиною. 11 жовтня Уйлакі був прийнятий гетьманом, причому серед найближчого оточення останнього були Юрій Хмельницький та Іван Виговський. У березні 1657 р. до Чигирина прибули посли і від австрійського імператора Фердинанда ІІІ Ґабсбурга: мартіанопольський архієпископ Петро Парчевич і боснійський прокуратор Христофор Маріянович. Після переговорів відбулася прощальна аудієнція. Оскільки архієпископ захворів, то на відпуску 28 квітня був тільки Маріянович. Після теплої розмови хворий Богдан Хмельницький покликав до себе сина і сказав у присутності австрійського посла: «Сине мій Юрку! Вважай, аби справувався добре! Маєш над собою ласкавого пана цісаря римського (Фердинанда ІІІ. — Ю. М.), котрого ми взяли собі за посередника і патрона, постарайся йому послужити, а він, як ласкавий пан, у всякій потребі тобі поможе!» Старий гетьман аж заплакав від хвилювання, а потім разом із сином поблагословив посла на щасливий зворотний шлях. Дещо пізніше в Чигирині був посол Речі Посполитої Станіслав Казимир Беневський — у майбутньому один із творців Гадяцької угоди. За його словами, Богдан Хмельницький вимагав, щоб Україна була окремою державою і щоб король дав гетьманську булаву Юрію, який цареві не присягав і тому може спокійно прийняти її. Ось чому відсутність присяги Юрія цареві Олексію була важливою для Богдана Хмельницького. Коли ж царські посли у червні 1657 р. наполягали на тому, щоб Юрій таки присягнув, гетьман відмовив їм у цьому: «…поки я живий буду, гетьманство і всяке старшинство тримаю при собі; а як після моєї смерті стане гетьманом Юрій, він зложить присягу».

15–21 квітня 1657 р. на старшинській раді було ухвалено, що по смерті Богдана Хмельницького гетьманом (співрегентом) стане його син Юрій, якому батько й поспішив передати булаву. Про цю раду згадується навіть у народній думі про смерть Богдана Хмельницького. Згідно з нею старий гетьман, передчуваючи близьку смерть, скликав через Івана «Луговського» (Виговського) раду в Суботові, на якій згадав як своїх можливих спадкоємців полковників Антона «Волочая» (Ждановича), Григорія «Костирю» (Лісницького), Филона Джеджалія і Мартина Пушкаря. За іншим варіантом думи, Богдан пропонує кандидатами на гетьманство Івана Виговського і Павла «Тетеренка» (Тетерю). Але козаки «смутно собі мали, тяжко вздихали, словами промовляли», відхилили ці кандидатури, а висловили бажання мати гетьманом «сина твого Юруся молодого, козака лейстрового!» На заперечення гетьмана, що його син «молодий розум має, звичаїв козацьких не знає!», козаки відповіли:

Почувши такі теплі слова, старий гетьман просльозився, а потім «милосердному Богу душу віддав». Юрій же в цей час був під Білою Церквою і, отримавши листа про батьківську смерть, «світа Божого не взвидав!» Далі у цьому варіанті думи йде пропуск, текст відновлюється уже при згадці про відставку Івана Виговського й поставлення на гетьманство Юрія Хмельницького. Козаки ж просять Бога, щоб за гетьмана молодого жити, «як за старого». У другому варіанті при нареченні на гетьманство «Євраха Хмельницького» козаки дали салют з пищалей і вітали його батька. Богдан же благословив сина, передрікаючи, що