Читати книгу - "Молодший брат сонця, Василь Павлович Бережний"

Слухала його довгу й суху iнформацiю, а уява малювала живi картини. Девiд сердиться, насуплює брови, переглядаючи показання електронних систем. Сiдає до комп'ютера, ходить по своїй каютi, вiрнiш сказати - тупцяє, бо де вже там походиш у тиснявi, заставленiй приладами... Вiн не хоче, просто не може повiрити, що найбiльша справа його життя луснула, як мильна бульбашка. Знову обрахунки й обрахунки. Тривога виснажила його, щоки запали, горбатий нiс, здається, побiльшав, але очi блищали невгамовною енергiєю. Певне, якби в цей час зробили фотопсихограму його постатi, то зафiксували б сильне бiоелектричне поле навколо всього тiла. А в очах це помiтно i без фотографування. Де в нього й бралася та сила! Спав мало, не бiльше двох-трьох годин на земну добу, i як схопиться, то одразу ж до телефону: викликає чергових операторiв, сподiваючись почути щось втiшне. Але ситуацiя не мiнялася, характеристики були сталими.

"I чого це Натанiел так детально розводиться? - з якимось пiдсвiдомим острахом подумала Вiра. - Це вже не iнформацiя, а репортаж..."

Очей не розплющувала, так їй краще, i монотонний голос, донесений лазерним променем з космосу, продовжував трансформуватись у живi сцени:

- Коли минули контрольнi строки, встановленi Девiдом, а картина не мiнялася, вiн вирiшив облетiти Юпiтер по найближчiй орбiтi, щоб перевiрити характеристики планети за допомогою бортових систем. Не всi схвалювали такий полiт, але Девiд на це не зважив. Погодився тiльки, щоб кораблем керували з бази, - електронна машина витримуватиме найбiльш оптимальну орбiту. Готувався до польоту ретельно. Буквально нафарширував корабель своїми пристроями та всiлякою апаратурою. Капаметр, що реєструє кiлькiсть антипротонiв, рiзних типiв аналiзатори, гiперонний мiкроскоп i навiть тахiтрон, величезний тороїд, призначений для переза-рядки атомiв. Це був не корабель, а лiтаюча космiчна лабораторiя.

Натанiел замовк, i Вiра розплющила очi. Нарештi побачила Девiда! Онде вiн вайлувато йде до корабля, певне, ще не звик до скафандра... Оглянувся, наче подивився у Вiринi очi, i той погляд був такий незвичайний, такий гострий, що дiвчину чомусь обсипало холодом.

"Дивно, - подумала Вiра, стежачи, як Девiд заходить у корабель, як закривається люк. - Така вiдстань у просторi й часi, а заряд емоцiї долинає..."

Згодом, вiдтворюючи запис цiєї вiдеопередачi й уже знаючи, що сталося, Вiра не могла вгамувати серце, - такий був той погляд щемливий, пекучий. Болiсний зойк i водночас торжество могутнього людського духу.

Старт. Ракета поволi, наче нехотя, почала здiйматися вгору - чорне веретено на ясному тлi диска Юпiтера.

Коли ракета зникла, знову зазвучав голос Натанiела, наче прокручувались залiзнi жорна. Неповних три витки зробив корабель за командами з бази. Потiм Девiд раптом повiдомив, що переходить на автономне керування. Це не було передбачено програмою, але нiяких пояснень вiн не дав. Радiозв'язок перервався. Востаннє корабель Девiда спостерiгали над Червоною плямою, пiсля чого вiн зник. Саме в цей час було зареєстровано перший протуберанець, який знявся над Червоною плямою Юпiтера на висоту п'ять тисяч кiлометрiв. Чи пов'язано це явище з фактом зникнення корабля Девiда Кiнга, ще не встановлено. Сам Натанiел схиляється до тiєї думки, що Девiд перезарядив речовину корабля, створивши в такий спосiб свою останню бомбу з антиматерiї й викликавши потужний анiгiляцiйний вибух. Чи це було продумано заздалегiдь, чи це наслiдок аварiї - невiдомо та й навряд чи коли стане вiдомо. Таємниця трагiчного кiнця Девiда Кiнга похована в розбурханих надрах Юпiтера.

Як би там не було, але Юпiтер прокинувся, його активнiсть посилюється з кожною годиною. Немає сумнiву - запрацювали новi могутнi джерела енергiї. Юпiтер почав випромiнювати у видимiй частинi спектра. Яскравiсть його зростає.

Експедицiя вже не могла залишатись на Iо i перебазувалась на безпечнiшу вiдстань, обравши для цього Каллiсто, що обертається навколо Юпiтера на вiдстанi майже два мiльйони кiлометрiв.

Натанiел ще говорив про останнi спостереження Юпiтера, але Вiра вже не слухала. Звiстка про загибель Девiда потрясла її до глибини душi.

Вийшла до моря, але не чула й не бачила його вечiрнiх хвиль. Поглянула на темно-синє небо i стала як укопана: Юпiтер сяяв так, що в його промiннi губилися зорi. Справдi, молодший брат Сонця!..

I ще подумала Вiра: хiба це трагiчна доля - запалити нове Сонце?