Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь 📚 - Українською

Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

1 362
0
10.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пані Язикатої Хати" автора Ялинка Ясь. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 131
Перейти на сторінку:

 

 

«Доля прийде — руки зв’яже»

 

 

-Прийшла наречена, прийшла... - прокаркав старечий голос, - а я тобі що казала? Не вірив?

-Мамо, я її двадцять років чекав! Звісно не вірив! - пролунав другий голос, гарний, з характерною чоловічою хрипотою, - і зараз до кінця не вірю!

Степанія відчула, що лежить на чомусь жорсткому і не може поворухнутися. Навіть очі відкрити сили немає.

 

-А ти повір! Привела все ж таки доля Свирянку твою прекрасну... - і чомусь «прекрасну» прозвучало як образа - не прогледь тепер!

-Мам, я старий вже для цих ігор, чесне слово! Що я, як дурень змагатимуся, віники носитиму? Не моє це!

-Бач, старий вишукався! А ти підніми дупу, будь ласкавий, і букетика прикупи, ручки не відваляться!

-Ну, букетик, це добре! Це я зможу! Але змагатися з сопляками цими розмальованими - не буду! Ти що, характер мій не знаєш?

-А ти що, всіх вже бачив? – поцікавився жіночий голос.

-Не всіх, поки що чотирьох тільки! Як з картинки! – з досадою відповів другий, чоловічий голос.

-А ти на їхню красу не дивись! Баби – вони серцем люблять! Нащо серцю краса? - Повчально сказала стара.

-Таку потвору як я, навіть печінкою не полюблять! - і до чого розпачу багато в тому голосі пролунало, Стьопці аж серце запекло.

-Так і шо? Знімаєшся з наречених? - з тривогою прокаркала стара.

-Знімаюся! - гірко, але рішуче відповів, мабуть, колишній Стьопцін наречений.

-Ой дурний, ой дурний!

 

«Не сподівайся на «можливо»»

 

             Степанію облили холодною водою. Вона скрикнула і прийшла до тями. Сіла посеред дідової кухні, на всі боки дивиться, зрозуміти нічого не може. Звідки вода, що за голоси? І потім як розплачеться!

-Ти чого, господарочко? Болить де? – голос Лукерії звучав злякано.

-М-мене... наречений... кинув! - схлипнула Степанія.

-Шо? Коли? Бути такого не може! - здивувалася Лукерія, і здається, Кропивка погладила утішливо по мокрому волоссю.

            Степаня, схлипуючи, розповіла їм те, що чула. Поки розповідала, прийшла до тями остаточно, сльози витерла, і каже:

 

-Не зрозуміла, а чого я на підлозі і мокра?

-Так ти ж  знепритомніла! Перелякалися ми…

-Дивно,  жодного разу не непритомніла…

-Здається мені, знаю я що сталося... - прошепотіла Лукерія, - переодягнися, не то застудишся, а потім поміркуємо…

-І у що ти мені пропонуєш перевдягатися? - єхидно запитала Степанія, - Єгорич злопав мій гардеробчик!

-Вибачте, панночко! – завів свою шарманку Єгорич.

-Та годі тобі, Єгорич, я не злюсь! Просто констатую!

 

-А не біда! У дідовій опочивальні, у скрині, повно одягу  Явдошки Іллівни! Бери, не соромся!

-Дякую тобі у ганчірочку! - відвісила Степанія уклін, але покірно пішла до опочивальні.    

 

Відчинила скриню і одну за одною стала витягувати речі. Витягала і іржала, за боки хапалася, уявляючи себе у цих одежинках.

-Лу-лукеріє… якщо я таке носити буду… ти мене заміж… ніколи не віддаси…

-Чом це?

-Подивись тільки!

            Степанія витягла найкрасивішу сукню, що знайшлася у скроні: яскраву, квітчасту, з якоїсь хрусткої тканини. Рукави у неї були дзвіночком, комір на ґудзиках під горло, довжиною до п'ят, але не це найсмішніше. Розміром сукня було разів на п'ять більше за необхідний. Степаня хоч і сама вона була жінка видна, висока та у кістках широка… та ще десь…

 

-М-да... Явдошка Іллівна помітніша за тебе була... Ех, яка краса потонула... Гаразд, халатик там є фланелевий, одягай, а я поки що ганчірки твої непотрібні просушу!

-Нормальні у мене ганчірки! Джинси, між іншим, фірмові! Багато ти розумієш! - образилася Степанія, одягаючись у безрозмірний халат блакитного кольору. Ґудзики застебнула, перед дзеркалом покрутилася.

 

-Мати Василева… У мішку і то гарніша була б…

-Проте тепло! - припечатала Лукер'я.

-Угу! Віщай вже, казкарка! – простогнала Степаня, на ліжко залазячи, - сил моїх немає вже на таємниці твої… – зітхнула голосно, передчуваючи дикий головний біль. «А пігулок-то немає, Єгорич і їх зжер…»

 

 

-Очі б помила, дивитися боязко...

-Ох і шкідлива баба, ти! – заступився за господарку Єгорич, -відчепись від панночки!

1 ... 12 13 14 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"