Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Почервонівши вигукнула:

-Єрміонія Варфоломіївна.

Та весело дивилася на мене.

-А що, тобі час і до цієї думки звикати. З весіллям князь може й почекає рік, а ось з іншою справою навряд, аж надто рішуче налаштований. - потім серйозніше додала. - Запит був відправлений і твоїй матері, так що або сама до неї злітай, або вона до тебе навідається.

 Ледь за голову не схопилася, а потім заспокоїлася. Справді, а чого це я, все одно до неї бігти збиралася.

-Ти йди Василино ще в джерелі викупайся, сили наберися і додому лети, і дурниць не роби.

Піднялася киваючи. Дурниць я робити не збиралася, а чекати на весілля як на страту дурістю і було. Зараз полечу до своєї хати, Кузьма уже всі пожитки повинен скласти. І одразу ж, не чекаючи світанку, до столиці полечу. Занурившись у холодну воду що бадьорить, виринула вже на іншому боці ловлячи на собі ревниві погляди, все-таки не кожен удостоюється особистої бесіди з верховною. Мітла стояла вже по стійці смирно, покірно чекаючи на мене. Сівши на неї прошепотіла:

-За речами полетіли.

Можна було і не казати, вона й так знала. Магічні предмети одухотворені, тому з ними і поговорити можна, щоправда вислухати вони вислухають, ось тільки поради не дадуть ніякої.

 Прилетівши на знайому галявину зістрибнула в траву яка вже вкрилася росою, і тільки-но зібралася лізти в кущі за речами, як позаду пролунало задумливе.

-Хм, цікаве місце, голі відьми прямо з неба падають.

Підскочивши на місці, розвернулася, прикривши все що можна руками. Так і є, переді мною стояв посміхаючись, і цим показуючи ікла, дракон.

-Ти що, за мною летів?

-Винен. - він зробив винний вигляд, ось тільки в очах бісенята грали - Правда анітрохи не жалкую. Повернувшись до нього спиною, обурено сказала:

-А щоб тобі повилазило, телепень.

 Настала тиша, мабуть дракон впав у ступор і я швидко сиганув у кущі почала шукати одяг, подумки проклинаючи себе за те що невидимку поклала на неї, тому що мало що трапеться, може хто знайде і потягне. Нарешті намацала край сукні і схопивши швидко натягла. Вийшло трохи косувато, та ще й задом наперед, але головне все прикрите і скромність відьомінська і так постраждала заспокоїлася. Вилазячи з кущів натрапили прямо на потужні груди. Стою і соплю в неї, тому що відійти не можу, позаду кущі шиповника і терну, тому стоїмо бодаймося, я і його груди.

-Ти що сказати хотіла?

-Що хотіла, те й сказала.

Мені здалося чи він став гарячим?

-Я ж хотів по-доброму, відьма.

Піднявши голову вгору подивилася в страшні очі.

-А я ніяк не хотіла.

Зрозуміла що все-таки став гарячішим, мені не здалося. Зробила маленький крок у бік, а він стоїть як камінь і не рухається. Підбадьорена успіхом швидко відскочила убік, а потім до мітли. Тільки сіла на неї як відчула навколо коливання повітря, та такі що мене мало не знесло, і там де нещодавно стояла людина височив білий дракон. Величезний і гарний, та ще й зуби там такі, що ух просто. Ось тільки обернувся він неправильно, якраз тим місцем на якому сидять у ті самі кущі терену. Не втримавшись запитала:

-У попу не коле?

Мабуть я мала рацію, після невеликої затримки дракон заревів, а далі я чекати не стала і наказала мітлі летіти так швидко як тільки може. До цього моменту я ще жодного разу не стикалася з драконами, ну окрім Горинича нашого, але той уже у віці був, та й на сільських харчах роздобрів, бо літав повільно та вдумливо. А Лис цей, який не рудий, стрілою в небо злетів потужними крилами повітря роздмухуючи так, що мене з мітлою ледь не знесло. Результат був сумним, всього через два помахи крил, мене нагнали, схопили в потужні лапи, і зараз тягли у невідомому напрямку.