Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Анти, Андрій Хімко 📚 - Українською

Читати книгу - "Анти, Андрій Хімко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Анти" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 16
Перейти на сторінку:
class="p1">Вождь антів Бож! Князі! Сини!

До смерті вибиті киями,

Немов снопища восени!

Хоча пройшло, — як всі данини

Зняв Бож із готів, — десять літ,

Та в душах їхніх і понині

Чадить образи чорний гніт.

Невже таки тих антів взято?!

Аж сам не вірить опісля

Великий конунг та завзято

За теє Херту вихваля.

Йому ж дасть Іордан-історик

За підлий цей у спину вдар

Ім’я — брехливе, мов сам морок:

“Звитяжець антів” — Вінітар!

А поки-що, хлепчучи вина,

Вже літній конунг суд справляв:

Ті вимагають ямцям[192] згину,

Ті кажуть, обрам[193] щоб продав…

В світання мить, по хвилі виждань

Ібор[194]-царевич гордо зрік:

— Іду на них по дань за тиждень!

Скорю усіх! Життя — в зарік!

Бо лиш тепер, немов базя[195] те,

Всіх антів без вождів таки

Ми зможемо у шори взяти

І, скорених, тримать віки!

А цим, як вів прелат[196] тут нині, —

Хай смерть всі діяння зверста:

Розп’яття хресне — за данини

В ім’я тризначного Христа!.. —

* * *

У антів горе! Зойки, галас!

Злилися в рев проклять слова!

Навкруг, мов гать яка прорвалась,

Околи розпач залива.

Не розпач — гнів! Не чутий зроду,

Серця їм виповнив ущерть:

— Дощенту знищити заброду!

Смерть готові лихому! Смерть!!!—

Гуртує всіх Вілмир круг себе,

Став антам Божів брат в чоло,

Аби помститись за ганебу,

Якої зроду не було.

І плачуть хоти, кращі з кращих,

Їм квилять діви-чайки вслід

Зі стін-валів. Аж в горах, хащах

Хоронять луни плач тих бід!

Рулава, Рада, Мовна й Лана

Чотири дні, чи, може, й п’ять,

Як сонце з засвіту лиш гляне,

Спокутно над Руслом стоять.

Обік горять огні кумирів,

Заклан богам Чур-Жар[197] пече, —

А їм ніяк від водних вирів

Скорботних не звести очей!

А їм до змори, поки впасти,

Не взять в рот ріски — лиш води,

А їм перемогти напасті,

Що в край прийшли — в гради й роди!..

Та ось гінці до них — три зразу —

Амазин рішенець вістять:

Зібрати ратниць по наказу

І вдарити! Хай згине тать!

І Лана перша ратниць двісті

Зібрала під своє чоло.

А невзабар у певнім місці

По двісті в кожної було!

Лише чекали войовниці

 На знак Вілмира… Ждали всі,

Готові зразу в путь пуститься,

Скупавши коней у росі.

* * *

У готів накри[198] б'ють святково,

І челядь[199] валом йде до них!

Юрба зокола, мов підкова,

Розп'ятих бачить, ще живих!

Їх на хрестах — по сорок двічі!

Окремо Бож, сини — зобіч!

А там вожді, щоб як на вічі,

Було всім видно сльози з віч!

Та сліз нема, і мук не чути —

Лиш гнів і ненависть з зіниць…

Горять до сонця, наче трути,

І колють челядь сотні глиць.

Юрба у моторошній тиші,

В остиглі груди взявши ляк,

Зітхає глухо й спражно дише.

Ба, й почт, і конунг, мов закляк,

Уздрівши вчинене Ібором

Та Калло — вже старим тепер…

Лиш Херта верхи скачем скорим

Спішить до Божа: “Ні, не вмер!” —

Майнула в ній злоради втіха,

Та тут же й згасла… Мов в одвіт,

Озвався Бож до неї стиха:

— На зраді вік не стане світ!.. —

І замість глуму, злості й кпину,

Що мучили її, пусту,

Вона ридань жагу неспинну

В собі відчула й німоту.

Зачувши близько звуки рога,

Вона від'їхала в навкіл.

А з вуст у конунга старого

Зірвалось: — Стріл метніть їм, стріл! —

І крикнув Бож: — Ви, підлі хижці!

Вам жить під небом більше — зась!..—

Його прокльон продовжив Вижця:

— Нехай земля не прийме вас! —

І прокричали, як молитву,

Соратці Божеві й сини:

— Хай смерть несуть вам завжди битви!

— Погиньте од війни й вини!.. —

Конали б анти так сідмицю[200],

А мо', ще б мучилися й більш,

Та в готський двір посли, мов птиці,

Влетіли: Мал, Добрита й Вільш.

І конунг спішно дав наказа:

Вдушить розп'ятих, дать землі!

Не вчувши їхніх мук ні разу,

Ладен був щезнути в імлі…

А сли, дізнавшись про розправу,

Зламали вітку — миру знак…

На мить одну гірку-гіркаву

З них кожний в горі мов закляк.

І вірні звичаям Ярила,

Всі три, не звівши голови,

Потрійно грізно повторили:

— В честь Перуна! Йдемо на ви!.. —

Не встиг ще й слова гот сказати,

Як сли вже вимчали назад,

Через вали, рови й загати, —

Як птахи, без морок і вад!

А конунг в смертнім переляці,

Щоб злочин з себе й Херти змить,

Старого Калло на гілляці

Звелів повісити за мить!

Мер Вінітар в обіймах Херти,

З отрути від стріли й помер.

Боявся і Ібор вже смерті —

Тесть Баламбер грозив тепер!

Тікали готи, мовби хворі, —

Розбиті, вигнані, в злобі, —

І сам Ібор із ними в горі

Притулків скрізь шукав собі.

І не знаходив, бо по п'ятах

Все анти йшли, і люта січ,

І від утеч, метань заклятих

Він врешті втратив навіть річ…

А анти-венти з племенами

Над прахом Божа і рідні

Високу гору з бервенами[201]

Насипали, і там на дні

У ній поставили вина ще:

Медівку-ситу, пиво-бро[202],

Бузу й кумис[203], щоб нави натще

Пили їх та несли добро.

Була гора висока й гостра

Та ще й сягниста в ширині.

Чужинцеві вселяла острах,

Тубільцю — шану старині…

А як лишилась готів жменя,

Що в гунський стан змогла втекла,

Цар Баламбер те навіження

Спровадив зараз же в світи!

А нелюду, своєму зятю

(Ібор чекав цього здавна!)

На антську вимогу завзяту

Трутизни всипав до вина…

І оселились готів рештки

Аж за Дунавієм[204] в лісках.

Плелась ганьба, немов мережка,

За ними в думах і казках…

А анти у задружім ратстві,

Розбивши готів наповал,

Знов зажили в труді і братстві —

І ще відбили тьму навал.

Бож убезсмертився відтоді:

На кожній тризні всякий рік

Його ім'я у кожнім роді

Нащадки славили повік!..

1 ... 12 13 14 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анти, Андрій Хімко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Анти, Андрій Хімко"