Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

зателефонувати.

Він натис кнопку контролю приватності, й сталеве плетиво

клітки перетворилося на якусь перлисту непрозорість. Попросив

зв’язку з Мертрі, й за кілька секунд його бос з’явився на екрані.

Від сонця шефова шкіра потемніла, а струп на лобі надто вже

скидався на кастовий знак. Кивком голови той привітався зі

своїм заступником.

— Чим я можу тобі допомогти? — запитав Мертрі.

— В основному я хотів би порадитися з вами щодо нашої

полонянки, — відповів Гевлок. — Вивірити нашу стратегію.

— Бачив, як розпасіювався той пілот?

— От ви, босе, стільки говорили раніше про те, які там у них

найбільші гармати, то чи не зіб’ють вони й справді нас? Чи

зможуть? Бо й досі так воно і є?

На задньому плані екрана грюкнули двері, й Мертрі підвів

погляд, кивнув тому, хто ввійшов, і знову втупився у Гевлока.

— Наразі така загроза менша, ніж будь-коли досі була. Поки

хтось із їхніх перебуває на нашому кораблі, стріляти вони не

стануть.

— Справді не?

— Така ймовірність менша, — уточнив Мертрі.

— А який у нас план на той випадок, якщо КЕХ накаже нам

звільнити її? — запитав Гевлок. — То, може, варто було б

відпустити її раніше? Запобігти нагінці, повернути якусь добру

волю?

— Від доброї волі ми задалеко зайшли.

— Просто я не певен, чи маємо ми право тримати її ув’язненою, тож якщо…

— Ти що, став її адвокатом?

— Перепрошую? — збентежено закліпав очима Геклок.

— Ти — її адвокат?

— Ні, сер.

— Гаразд. Тоді вона у твоїй владі. Ти маєш камеру й пістоля, і

завдяки цим двом речам ти є шериф, — сказав Мертрі. — Якщо

нашій штаб-квартирі не сподобається, що ми тут робимо, ми на

ті її рішення подамо апеляцію. Якщо ж ми не виграємо апеляції, то вони пришлють сюди когось для ділової розмови віч-на-віч.

Але поки те все змелеться, справа може набути настільки

відмінного вигляду, що вони навряд чи й на це підуть. І штаб-квартира наша добре все це знає, Гевлоку. Ми тут маємо таке

право, що називається: вільному — воля.

— Ага. Добре. Я просто хотів допевнитися.

— Мої двері завжди відчинені, — мовив Мертрі таким тоном, ніби порадив Гевлокові більш не турбувати його подібними

безглуздими ідеями. Зв’язок урвався, і Гевлок іще кілька секунд

розглядав спустілий екран, перш ніж деактивувати щит

приватності — замінити непрозору перлистість камери

ґратками. Наомі плавала собі по камері, відштовхуючись від

стінок, — геть мов дитя, що знудилось.

— Діряве у вас обладнання приватності, — повідомила вона.

— Справді?

— Справді.

— То ти все чула?

— Вільному — воля.

— Вибач. Гадалося: то буде між ним і мною.

— Знаю, але ж воно просочувалося цілком вільно. Певне, до

вас просочується і той звук, як я сцю?

— Ні, тільки вакуумне висмоктування чути, — мовив Гевлок, відчуваючи, як трохи зашарівся у районі потилиці, а ще — гостру

досаду на самого себе, що дозволив собі збентежитися. — Воно

таки гучно цмокає.

— Старі кораблі… — мовила вона.

Він повернувся до повсякденної рутини керування своїм

персоналом. Надійшла скарга: поцупили щось у когось із

технічного персоналу корабля — з особистої шафки. Перекинув

це на чергову по кораблю. Поки тримався такий-сякий спокій і

весь персонал зосереджено думав про зовнішні загрози, він

якось іще міг тримати все при купі. Неабияк цьому сприяла

наявність спільного ворога. Що більше спільних ворогів, то

краще.

А Наомі замугикала щось собі під ніс — тиху мелодію, що ледь

нагадувала якийсь знайомий мотив. Гевлок навіть дозволив собі

трішки відчути якусь насолоду від того наспіву. Ліпше це, ніж

дратуватися.

— А був він не один там, — бовкнув він.

— Перепрошую? — перепитала Наомі.

— Не один він прорвався, коли спалахнуло те на Еросі. Був там

і один мій давній партнер. Він також пробився. А потім

вернувся. Коли полум’я перекинулося на Венеру.