Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Андрій обіперся коліном об поперек демонеси, намагаючись здавити шию. Але Натібріс було все одно, вона продовжувала відтягувати дріт, а заразом виводити Андрія з рівноваги.

Нарешті Катя прийшла до тями і підбігла на допомогу. Дівчина схопила демонесу за руки і різко смикнула їх вниз. Пальці висковзнули із-під дроту, і той знову почав затягуватися на шиї.

Катя намагалася втримати руки Натібріс, щоб Андрій закінчив розпочате. Але демонеса була сильнішою. Вивільнивши руки, вона тильною стороною долоні з усієї сили дала ляпаса Каті. Від такого удару дівчина відлетіла на кілька метрів і проїхалася по землі. Щока палала, а око одразу почало сльозитися. Катя завила від болю.

Розібравшись з дівчиною, Натібріс знову почала відтягувати дріт. І Андрій ніяк не міг цьому завадити. Тож зробив те, що планував — прицілився у артерію та загнав голку в шию так глибоко, як зміг. Виступила кров.

— Ай… — цей різкий біль був неочікуваним. Натібріс аж скривилася. Хоча вона і намагалася отримати якомога більше нового досвіду у тілі людини, проте саме цей досвід їй не сподобався. — Ти догрався! — злісно звернулася до Андрія. Трохи нахилившись, вона різко та сильно смикнула за дріт, який тримав некромант, тож він перелетів через демонесу і приземлився біля Каті. — Вам кінець! — під час розмови вона відчула новий різкий біль у шиї.

Потягнувшись до джерела болю, Натібріс намацала теплий струмочок крові, що стікав по шиї, вже перебіг через ключицю, і струменів по її грудях, забруднюючи сарафан. Піднявшись пальцями трохи вище, вона намацала край голки, що так і стирчала із шиї.

В останній момент Андрій зламав голку, щоб вона не вилетіла разом із дротом. Підчепивши край, Натібріс почала повільно її витягувати. Кров новими хвилями виривалася із рани, тим самим забруднюючи все більше білої тканини сарафана.

Зціпивши зуби та скривившись від болю, їй все ж вдалося витягнути голку. Натібріс провела по шиї рукою, рана одразу ж затягнулася. А от кров на шиї та одежі так і залишилася.

— І чого ти сподівався досягти? — вона роздивлялася скривавлену руку та голку. Склавши великий та вказівний пальці разом, утворивши кільце, демонеса запустила голку в Андрія, яка не змогла до нього долетіти. — Я вже казала: ви мене не вб’єте і не зможете завдати хоч якоїсь значної шкоди!

— Думаєш? — хитро посміхнувся Андрій, підіймаючись на ноги. Він показав дріт, з якого крапала прозора рідина, трохи підфарбована блакитним кольором.

— А-ха-ха… — щиро розсміялася демонеса. — Ти хотів накачати мене моєю ж рідиною? — від сміху вона аж скрутилася, заболів живіт, а подих перехоплювало через недостатню кількість повітря. — Ти… правда… думав… — вона припинила балакати, щоб відновити подих.

Андрій же був спантеличений: він сподівався, що це спрацює. Доки демонеса сміялася, як ненормальна, він допоміг піднятися Каті.

— Ой… не можу… — нарешті почала заспокоюватися демонеса. Вона витерла сльози, що виступили. Зробивши кілька глибоких вдихів, вона продовжила: — Це синтезована рідина, яка, можна вважати, являється частиною мене, — вона ще раз сильно видихнула і вдихнула, повністю вгамувавши сміх. — Крім того, ти забув увімкнути прилад у usb-роз’єм! А без напруги воно не запрацює! Тож всі ваші намагання марні! Прийміть свою смерть гідно! — на обличчі з’явилася моторошно-гарна посмішка.

— Не підходь! — Андрій вихопив з-за спини розряджений пістолет. Затвор все ще був у крайньому задньому положенні, підтверджуючи той факт, що зброя залишилася без набоїв. Журналіст швидко пересмикнув затвор, поставивши його у звичайне переднє крайнє положення. — Останнє попередження! — впевнено скомандував він.

Катя зробила крок назад і сховалася за спину Андрія.

— І що ти мені зробиш? — зморено запитала Натібріс. Всі ці розмови почали її втомлювати. — Ми вже це проходили… Ваша зброя не може мені нічого зробити. Крім того, в твоїй немає патронів. Це просто іграшка!..

— А хто сказав, що це моя зброя? — Андрій краєм ока помітив якийсь рух, але не надав цьому значення. Зараз він був зосереджений на демонесі.

— Гм?.. — нічого не зрозуміла Натібріс.

— Зброя — це я! — він натиснув на спусковий гачок.

Несподівано для всіх почувся постріл. Затвор знову став у крайнє заднє положення. А з дула пістолета підіймався ледь помітний сизий дим.

Перші секунди ніхто не рухався. Запанувала тиша, лиш десь позаду потріскував вогонь, на який вже ніхто не звертав уваги.

Очі Натібріс максимально розширилися, вона потягнулася руками до грудей. Під її абсолютно цілим сарафаном з’явилася кривава цяточка, яка поступово почала розширюватися.

Вона відтягнула сарафан, оголюючи свої груди. Натібріс не знала такого поняття, як сором, і їй було байдуже. А от Катя трохи почервоніла та відвела погляд.

В районі мечоподібного відростка, між грудьми, була рана від кулі, якої не було у пістолеті. З рани хвилями виливалася кров.

— Як це? — в очах Натібріс було здивування, і вперше — страх.