Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Добре, ми вже йдемо не бухти ти так – жалібно кидаю в наш захист.

– Отож, бо і одразу! І без документів не повертайтеся! – наказним тоном кида нам услід коли ми виходимо.

– Так мем! – кидаю у відповідь. Ми прямували до карети, але дракон трохи сповільнився перед нею відходячи в бік.

– Ти чого?

– Не забувайте, для всіх навколо тут, я залишаюся вашим рабом. Тому мені краще піти слідом за каретою пішки – прошепотів мені, щоб чула це тільки я. Пішки? Та карета ж буде їхати швидко і йому прийдеться бігти увесь цей час, майже цілих пів години! Ну ні любчику, ти поїдеш зі мною в середині.

– Залазь зі мною в карету. – дракон хмуриться, але слухається і залазить слідом за мною, ми починаємо їхати.

– Чому ти мені не дала піти за каретою? – запитує дракон ще й досі хмурячись.

– Але ж це безглуздо бігти за каретою, коли можна в ній їхати та і нам далеченько прийдеться їхати.

– Хмаринко, рабам не можна їздити в одній кареті з господарями – пояснює, але мені це не подобається.

– І хто сказав що не можна? 

– Так не заведено робити.

– Але яка різниця що кажуть інші і що їм не подобається, хіба ні? Звідки їм знати, а раптом то я така божевільна і хочу, щоб ти їхав зі мною в кареті, адже в кожного свої таргани в голові. Тоді хай всі вважають, що поїхати в одній кареті з гарненьким дракончиком це мій власний тарган в голові так вирішив замість мене.

Кутики його губ смикаються в нерозкритій стриманій посмішці.

– Тобі колись хтось говорив що, як для місцевих пані ти занадто дивна?

– Дай подумати – почала задумливо чухати бороду – здається казав хтось… о, згадала це був один знайомий мені дракон. От тільки шкода не пам’ятаю його імені.

– Треба ж, а я його знаю? – іронічно запитує дивлячись у вікно.

– Я думаю що ви перетиналися з ним у ванній. – роблю висновок.

– І справді, пам’ятаю такого, це часом не той неймовірно привабливий дракон з таким хвилюючим для декого хвостом?

– Все можливо, – не стримую свою задоволену усмішку. – а ще я дізналася що цей “Хвостик” вміє сам себе нахвалити не гірше за мене.

– Думаю що “Хвостику” більше подобається коли його хвалить одна дивна пані. – його очі знову потемніли й спалахнули диким полум’ям, від якого плавило все моє нутро.

Далі увесь час який залишився до місця призначення ми їхали мовчки, і тільки неслухняний чорний лускатий хвіст який обвився мені довкола ноги бентежив мене погладжуючи мені легкими дотиками щиколотку.

Карета зупинилася і почувся голос кучера, “Приїхали!”

– Ну що, готовий? – запитала в Нокса на що він кивнув.

Ми вилізли з карети, я вдихнула на повні груди повітря, набираючись сміливості рушаю до входу, дракон відчиняє мені двері і заходить за мною слідом. На нас вмить косяться купа зацікавлених поглядів, хтось дивився з цікавістю, хтось з німим обуренням і злістю.

Іду до стійки реєстрації, зустрічаючи поглядом вже знайомого мені “падло сивика”. Натягую чеширську посмішку і впираюся руками в стійку і дивлюся прямо на переляканого сивика.

– Привіт мій старий друже, рада бачити тебе знову! – від мого привітання в сивика аж око сіпається, але зверхній погляд нікуди не дівається.

– Доброго дня, вам чогось треба? – холодно запитує.

– Так, в мене запланована зустріч на сьогодні з Бобом Ларті і я прийшла на неї. – сивик на мене дивиться глузливими очима і розтягує таку саму усмішку, зараза!

– Вибачте, але я не пам’ятаю щоб в списку було ваше ім’я, пані Маргарито – останнє випльовує прямо мені в обличчя. Ну добре! Не хочете по доброму, будемо по поганому мені й краще буде, й легше. 

– Ого! Ви навіть ім’я моє запам’ятали! Як це мило з вашого боку! – посміхаюся і виголошую кожне слово тоді різко серйознішаю і дивлюся прямо в очі сивику – Тоді я думаю вам буде не складно знайти мене в списку зареєстрованих на зустріч. Я навіть спрощу вам роботу і нагадаю, що в списку на зустріч я записана, на ім’я Лайона Віларджа.

Сивик знервовано зазира в журнал знаходячи поглядом потрібне ім’я як і я, зазираю і знаходжу ці прекрасні літери. 

– Ось, бачите – нахиляюся через стійку і тицяю пальцем на ім’я – воно тут. То думаю що Ларті, на нас вже чекає. – я навмисно виділила слово “нас”, щоб чітко вказати що я не збираюся йти туди сама.

– Вибачте пані, але з рабами до нас не можна – він глипає переляканим поглядом на дракона важко проковтнувши, продовжує – тому прошу вивести його звідси.

– Ні – відповідаю на що він дивиться на мене округлими переляканими очима – цей раб піде разом зі мною, і я не збираюся виводити його звідси. – сивик ще раз кида переляканий погляд мені за спину.

– А-ал.. ал-ле це ж Дикий – заїкаючись каже. 

– Я знаю – і здвигаю плечима – ну що ж, не будемо гаяти часу якщо я не помиляюся другий поверх, шості двері з права – сивик згідно киває – тоді ходімо – кажу вже дракону і він йде за мною.

Ми доходимо до потрібних дверей, я стукаю і за них все так само чується роздратоване “Заходьте!” Відчиняю двері, заходжу всередину разом з Ноксом який зачиняє за нами двері.

– І знову вітаю вас! Як ваші справи, не нудьгували поки мене не було? – весело щебечу, тим часом як в мене стріляє гнівний погляд старої ропухи.

– Знову ти! – гарка, але як тільки переводить погляд мені за спину одразу блідне коли впізнає в ньому Дикого. – Що тобі потрібно? – відповіда вже стриманіше, крадькома зиркаючи насторожено на дракона.

– Нічого неможливого. Тольки забрати свої документи на спадок і їх підтвердження від Вільяма, які зберігаються у вас.

– Я вже тобі казав – він знову потягнувся до шнурка смикаючи за нього – я не веду справ з тупими курками! – і двері знову розпахуються навстіж і на порозі вже стоять два знайомих мені амбали – Ану виведіть їх звідси! – гарка.

Але боюся сьогодні не їхній день, як тільки ті двоє намагаються зайти всередину дракон одразу ж хапає їх за шкірки й викидає в коридор закриваючи за ними двері на залізну стулку, і я мушу сказати та стулка доволі міцна, щоб так просто вибити двері з тієї сторони буде складно. Хм-м, чудово!