Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Головний інженер безпристрасно на нього дивився, наче слова більше не мали жодного сенсу.

— Невже тут немає нікого, хто здатен підкоритися наказу? — кричав містер Томсон. — У цій країні не залишилося жодної розумної людини?

Стрілка годинника вказала на 8:00.

— Пані та панове, — почувся з радіоприймача голос — чистий, спокійний, невблаганний чоловічий голос, схожого на який уже багато років не можна було почути по радіо. — Містер Томсон до вас сьогодні не промовлятиме. Його час вичерпався. Його час захопив я. Ви мали почути повідомлення про світову кризу. Саме це ви сьогодні й почуєте.

Троє людей зойкнули, впізнавши голос. Але ніхто з присутніх не звернув на них уваги, оскільки натовп зайшовся ревищем. Перший з трьох зойків був сповнений тріумфу, другий — жаху, третій — подиву. Троє осіб впізнали мовця: Даґні, доктор Стадлер і Едді Віллерс. На Едді Віллерса ніхто не поглянув, натомість погляди Даґні та доктора Стадлера перетнулися. Вона побачила, як докторове обличчя перекособочилося від люті й невимовного жаху. Він зрозумів, що вона про все здогадалась: цей її погляд був рівнозначний ляпасові, отриманому від мовця з радіо.

— Протягом дванадцяти років ви запитуєте: «Хто такий Джон Ґолт?». Говорить Джон Ґолт. Я — чоловік, який любить своє життя. Я — чоловік, який не жертвує своєю любов’ю і своїми цінностями. Я — чоловік, який зруйнував ваш світ, і якщо хочете довідатися, чому ви гинете — хоча ви й боїтеся знань, — то я саме та людина, яка про це зараз розповість.

Лише головний інженер зміг поворухнутися. Він кинувся до апаратури і відчайдушно почав смикати регулятори. Але екран був порожній. Мовець вирішив залишатися невидимим. Тільки голос його заполонив усю країну — навіть увесь світ, подумав головний інженер, — і звучав він так, ніби чоловік той перебував тут, у цій кімнаті, й ніби звертався не до групи людей, а до когось одного. Це була інтонація, якою звертаються не до натовпу, а до конкретного інтелекту.

— Вам не раз випадало чути, що зараз настала доба занепаду моралі. Ви самі це повторюєте — перелякано, але водночас сподіваючись, що слова не мають значення.

Ви кричали, що людські гріхи знищують світ, ви проклинали людське єство за його небажання виявляти чесноти, що ви їх від нього вимагаєте. Оскільки, на вашу думку, чесноти полягають у самопожертві, то після кожної катастрофи вимагали дедалі більшої кількості самопожертв. Заради того, щоб повернутися до моралі, ви віддали у жертву все зло, яке вважали причиною свого становища. Пожертвували справедливістю заради милосердя. Пожертвували незалежністю заради єдності. Пожертвували логікою заради віри. Пожертвували багатством заради потреби. Пожертвували самооцінкою заради самозаперечення. Пожертвували щастям заради обов’язку.

Ви зруйнували все, що вважали злом, і досягли того, що вважали добром. То чому ж ви нажахано стискаєтеся від вигляду того світу, який постав навколо вас? Цей світ не є результатом ваших гріхів, він є результатом і подобою ваших чеснот. Це ж ваш моральний ідеал, реалізований у повній та остаточній досконалості. Ви боролися за нього, ви про нього мріяли, ви його прагнули, а я — людина, яка здійснила ваше бажання.

Ваш ідеал мав непримиренного ворога, знищити якого був покликаний ваш моральний кодекс. Я забрав у вас цього ворога. Забрав його з вашого шляху і з вашого радіусу дії. Я усунув всі джерела зла, які ви одне по одному віддавали в жертву. Я закінчив вашу боротьбу. Зупинив ваш двигун. Позбавив ваш світ людського інтелекту.

Ви кажете: люди, не слухайте голосу розуму? Я забрав тих, хто робить навпаки. Розум безсилий, кажете? Я забрав тих, чий розум не безсилий. Існують цінності вищі за розум, кажете ви? Я забрав тих, для кого розум — найвища цінність.

Поки ви тягнули до жертовних вівтарів справедливих, незалежних людей, мислителів, людей багатства і високої самооцінки, — я вас обігнав, діставшись до них першим. Я відкрив їм суть вашої гри, розповів про ваш моральний кодекс, якого вони не могли збагнути через свою невинну великодушність. Я показав їм спосіб жити згідно з іншою мораллю — моєю. І вони обрали для себе мою мораль.

Усіх тих людей, які зникли, людей, яких ви ненавиділи, і яких так боялися втратити, забрав від вас я. Не намагайтеся нас розшукати. Ми не хочемо, щоб нас знайшли. Не кричіть, що наш обов’язок — служити вам. Ми не визнаємо такого обов’язку. Не кричіть, що ви нас потребуєте. Ми не розглядаємо потребу як підставу. Не кричіть, що ви нами володієте. Це не так. Не благайте нас повернутися. Ми страйкуємо — ми, люди розуму.

Ми страйкуємо проти того, щоб приносити себе в жертву. Ми страйкуємо проти вірування у незаслужену винагороду та обов’язки без відплати. Ми страйкуємо проти тієї догми, що прагнення стати щасливим — це зло. Ми страйкуємо проти доктрини, що життя — це провина.

Існує різниця між нашим страйком та страйками, що ви їх практикували протягом століть: наш страйк полягає не в тому, щоб виголошувати вимоги, а в тому, щоб самим задовольняти власні потреби. Згідно з вашою мораллю, ми — лихі. Тож ми вирішили більше не завдавати вам шкоди. Згідно з вашою економікою, від нас немає користі. Тож ми вирішили більше вас не експлуатувати. Згідно з вашою політикою, ми небезпечні, нас треба закувати в кайдани. Ми вирішили не наражати вас на небезпеку, але не збираємось надівати на себе кайдани. Згідно з вашою філософією, ми — лише ілюзія. Тож ми вирішили більше не робити вас сліпими і дозволити самостійно зіткнутись із реальністю — з тією реальністю, що ви її прагнули, з тим світом, що ви його тепер бачите: зі світом без інтелекту.

Ми дали вам усе, чого ви від нас вимагали. Ми завжди були тими, хто дає, але тільки щойно це зрозуміли. Ми не висуваємо вам жодних вимог, не ставимо жодних умов, не вимагаємо досягти жодних компромісів. Ви не маєте нічого, що могли б нам запропонувати. Ви нам не потрібні.

Невже ви тепер кричите, що не цього хотіли? Бездумний світ руїн не був вашою метою? Ви не хотіли, щоб ми вас покидали? Ви — моральні канібали. Я знаю, що вам завжди було відомо, чого ви прагнете. Але ваша гра закінчилася, і нам тепер це відомо.