Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

Однак зізнання Айртона, що було йому не на руку, вразило присутніх. Особливе враження справила остання боцманова фраза:

– Отже, сер, вас попереджено, що угода вигідна радше для мене, аніж для вас.

– Це не має значення, – відповів Гленарван. – Я приймаю вашу пропозицію, Айртоне, і даю вам слово висадити вас на одному з островів Тихого океану.

– Чудово, мілорде, – промовив боцман.

Чи задовольнився цей дивак Гленарвановим рішенням?

Малоймовірно, бо на його безпристрасному обличчі не з’явилось і тіні хвилювання. Складалось враження, що мова йде не про нього, а про когось іншого.

– Я готовий до відповідей, – сказав він.

– Ми не ставитимемо запитань, – сказав Гленарван. – Розкажіть, Айртоне, все, що знаєте. Та передовсім повідомте, хто ви такий.

– Джентльмени, – почав Айртон, – я справді Том Айртон, боцман «Британії». 12 березня 1861 року я відплив із Глазго на кораблі Гаррі Гранта. Протягом чотирнадцяти місяців разом ми пливли Тихим океаном у пошуках годящої місцини для заснування шотландської колонії. Гаррі Грант створений для великих справ, та часто в нас із ним виникали суперечки. Ми не зійшлись характерами.

Не в моєму дусі беззаперечно підкорятися, а Гаррі Грант така людина, що як ухвалив якесь рішення, то ніхто не мав права йому перечити. Це людина залізної волі стосовно як себе, так і інших. Та все ж я осмілився піти проти нього. Я спробував здійняти бунт серед команди й захопити корабель у свої руки. І зараз уже неважливо, хто з нас був правий, а хто ні, та Гаррі Грант без вагань висадив мене 8 березня 1862 року на західному узбережжі Австралії.

– Це означає, що ви полишили «Британію» до її стоянки у Кальяо, адже саме звідтіля були отримані останні відомості про неї.

– Так, – відповів боцман. – Поки я перебував на облавку «Британії», вона жодного разу не заходила в Кальяо. До речі, на фермі Падді О’Мура про Кальяо я згадав лише тому, що про це дізнався з вашої розповіді.

– Продовжуйте, Айртоне, – сказав Гленарван.

– Отже, я опинився сам на пустельному березі, та всього лишень за двадцять миль від Пертської виправної в’язниці. На узбережжі я зустрів ватагу каторжників, які щойно втекли з неї. Я приєднався до них. Дозвольте мені не розповідати про своє життя протягом наступних двох з половиною років. Скажу лишень, що я взяв ім’я Бен Джойс і став ватажком банди розбійників.

У вересні 1864 року я вирушив до ірландської ферми й найнявся туди батраком під своїм справжнім іменем – Айртон. На цій фермі я вичікував щасливого випадку, аби заволодіти якимсь судном. Це була моя заповітна мрія. А через два місяці з’явився «Дункан». Під час вашого перебування на фермі ви виклали всю історію Гаррі Гранта. Саме тут я дізнався про стоянку «Британії» в порту Кальяо, про останні вісті з неї, датовані червнем 1862 року (а це було через два місяці після моєї висадки), про історію з документами, про те, що судно зазнало аварії на тридцять сьомій паралелі. Нарешті, дізнався про важливі причини, які спонукали вас шукати Гаррі Гранта на Австралійському материку. Без зайвих вагань я вирішив захопити «Дункан», чудове судно, здатне випередити найбільш швидкісні судна британського флоту. Однак яхта була пошкоджена й потребувала ремонту. Тому-то я й дав їй відплисти до Мельбурна. Назвавшись боцманом «Британії», що було насправді, я запропонував вам послуги провідника до вигаданого місця її аварії біля східного узбережжя Австралії. Я спрямував вашу експедицію через провінцію Вікторія, а моя банда йшла назирці. Біля Кедменського мосту мої хлопці скоїли абсолютно безглуздий злочин тільки для того, щоб, якби «Дункан» підійшов до східного узбережжя, то неодмінно потрапив до моїх рук, а з такою яхтою я став би господарем океану. Таким чином, не викликаючи зайвих підозр, я довів ваш загін до річки Снові. Бики й коні падали один по одному, отруєні гастролобіумом. Я завів фургон у мочарі Снові. На мої наполягання… Та все решта вам відомо, мілорде. Можете бути певні, що лише неуважність месьє Паганеля завадила мені зараз командувати «Дунканом». Ось і вся моя історія, панове. На жаль, моя сповідь не наведе вас на слід Гаррі Гранта, а відтак угода зі мною для вас не дуже вигідна.

Боцман замовк і, схрестивши руки на грудях, чекав. Гленарван із друзями мовчали. Вони розуміли, що оповідь цього лиходія правдива.

«Дункан» не вдалося захопити через обставини, що від нього не залежали. Його спільники прибули до затоки Туфолда, свідченням чого була куртка каторжника, що її знайшов Гленарван. Тут, за наказом ватажка, вони чигали на яхту. Звісно, їхній терпець урвався, вони знову зайнялись грабунком і підпалами в поселеннях Південного Уельса.

Першим поновив допит майор – він хотів уточнити певні дати, що стосувалися «Британії»

– Отже, – почав він, – вас висадили на західному узбережжі Австралії 8 квітня 1862 року?

– Саме так.

– А чи не знаєте ви, якими були подальші плани Гаррі Гранта?

– Приблизно.

– І все ж, прошу повідомити про все, що знаєте. Навіть найменша дрібниця може наштовхнути нас на правильний шлях.

– Я тільки можу вам повідомити, сер, – відповів боцман, – що капітан Грант збирався відвідати Нову Зеландію, та під час мого перебування на облавку «Британії» він не здійснив цього. Отже, не виключено, що із Кальяо капітан Грант попрямував до Нової Зеландії. Що може збігатись із датою аварії судна, вказаній у документі: 27 червня 1862 року.

– Цілком можливо, – згодився Паганель.

– Але ж із вцілілих фрагментів записок ніщо не вказує на Нову Зеландію, – заперечив Гленарван.

– Нічого не можу відповісти вам на те, – промовив боцман.

– Гаразд, Айртоне, – сказав Гленарван, – ви дотримали слова, дотримаю і я свого. Обговорімо питання, на якому з островів Тихого океану вас висадити.

– Мені байдуже, – відповів Айртон.

– Тоді йдіть до своєї каюти й чекайте на наше рішення.

Боцмана відвели двоє матросів.

– Цей негідник міг би бути нормальною людиною, – промовив майор.

– І справді, – погодився Гленарван. – Це розумна людина із сильним характером. Шкода, що його здібності спрямовані не в той бік.

– А Гаррі Грант?

– Боюся, нам його ніколи не знайти. Бідолашні діти! Хто може сказати, де їхній батько?

– Я! – відгукнувся Паганель. – Так, я!

Читач помітив, що завжди охочий до розмов географ під час допиту не зронив жодного слова. Він мовчки слухав. Та фраза, яку вів промовив, змусила Гленарвана підскочити з місця:

– Паганелю, ви знаєте, де капітан Грант? – вигукнув він.

– Так, наскільки це можливо