Читати книгу - "Коли курява спаде"

Однак убивця опустив ножа й сказав:

— Навіщо мені тебе вбивати? Мені потрібні твій батько і твій старший брат. Адже тоді, коли все сталося, ти, як і я, був ще малий. До того ж, якщо я вб'ю дурня, мене спіткає дурна слава.

— То що ж тобі потрібно? — спитав я.

— Повідом своїм батькові й брату, що час розплати прийшов.

— Сам іди до них і повідом, я не зможу цього зробити.

Однак я ще навіть не договорив, як він зник.

У цей момент мене почало сковувати заціпеніння. Я поглянув на небо — на ньому так само були хмари, вітер, птахи. Потім я поглянув на землю — на ній так само був ґрунт, на ґрунті — трава, на траві — квіти, і на всьому цьому — мої сліди, а ще — безліч літніх комах повзали туди-сюди, очевидно, чимось дуже заклопотані. Я подивився на воду й побачив, як вона розлітається бризками, а в тих бризках я побачив Тхарну. Я подумав, що вона перейшла річку. У цей момент вона вже вийшла з водяних бризок і постала переді мною.

— Кров! Кров, дурню! — казала вона.

Я не бачив крові. Я тільки бачив, що коли вона вийшла з річки, бризки зникли й вода заспокоїлась. Вийшовши з річки, Тхарна схопила мене за руку й піднесла до очей, говорячи:

— Подивись, дурню, — кров!

На руці дійсно було трохи крові, однак Тхарна перебільшувала — через таку незначну кількість крові не варто було здіймати такий галас.

— Чия це кров? — спитав я її.

— Твоя! — волала вона до мене.

— А чия рука? — знову спитав я її.

— Твоя! — цього разу вона волала вже просто мені в обличчя. — Тебе ж ледь не вбили!

Так, це була моя рука. І мене дійсно ледь не вбили. Але це ж не я когось ледь не вбив, чому ж тоді мої руки були забруднені кров’ю? Я опустив руку — і все одно: з широкого рукава мого халата, мов хробак, виповзла тоненька цівочка крові. Я скинув рукав і вздовж оголеного плеча знайшов джерело крові — вона текла з моєї шиї. Виявляється запеклий ворог родини Мерці Дордже Лодро, коли прибирав свій ніж, мене поранив. Я вимив шию й руку в річці, кров перестала текти.

Однак я був незадоволений з того, що коли кров потрапила в річку, річкова вода анітрохи не змінила свого кольору.

Тхарна метушилася, не знаючи, що вдіяти.

Вона обійняла мене й притиснула мою голову до своїх високих грудей, аж моєму носу довелося шукати місце серед них, щоб дихати. Притиснувши мене до грудей, вона потім мене відпустила й спитала:

— Чому той чоловік хотів тебе вбити?

— Ти заплакала — значить, ти кохаєш мене, — відповів я.

— Я не знаю, кохаю тебе чи ні, — сказала вона, — але я знаю, що моя матір не посіяла ячмінь і через це дурень став моїм чоловіком.

Вона видихнула повітря, взяла обома руками моє обличчя, ніби розмовляла з маленькою дитиною, і спитала: «Той чоловік теж через ячмінь?»

Я похитав головою.

Тоді вона сказала, мов умовляючи дитину:

— Скажи мені.

— Ні, — відповів я.

— Скажи мені.

— Ні!

— Скажи мені! — вона підвищила голос, щоб налякати мене.

Вона дійсно вважала мене дурнем. Нехай вона одружилася зі мною через ячмінь й не кохає мене — це ще нічого, адже вона така гарна і я її кохаю. Однак мені зовсім не потрібно було, щоб вона ставилася до мене так. Навіть месник не ставився до мене так, а вона собі це дозволила. Тож я відважив їй важкого ляпаса. Красуня пронизливо скрикнула й подивилась на мене надзвичайно зляканим поглядом. Далі я дещо розгубився й не знав, що робити.

На щастя, мої люди здалеку побачили, що хтось хоче мене вбити. Однак коли вони підбігли до мене, вони не побачили тут месника, а побачили, що я саме б'ю свою дружину. Кульгавий управитель стримав мене.