Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

І ловелас долини пішов, насвистуючи солдатську пісеньку:

— Поглянь-но, Марі, якою це дивною стежкою вирушив у Конші твій дружок! — гукрула внучці стара Тонсар.

— Він пішов до Аглаї! — сказала Марі, кинувшись до дверей. — Треба мені хоч раз як слід задати цій качці!

— Слухай-но, Водуайє,— звернувся Тонсар до колишнього польового сторожа, — піди до дядька Рігу: ми будемо знати, що робити; він наш оракул, а слина його нам нічого не коштуватиме.

— Знову дурість! — тихенько вигукнув Жан-Луї.— Він усіх продасть. Анет добре мені казала, що його небезпечніше слухатися, ніж самого чорта.

— Раджу вам бути розумними, — додав Ланглюме, — бо генерал поїхав у префектуру з приводу ваших неподобств, і Сібіле казав, що він честю присягався дійти до Парижа, до хранителя печаті, до короля, до всієї лавочки, якщо треба буде, щоб впоратися зі своїми селянами.

— Його селянами! — закричали навколо.

— Оце так! Ми, виходить, вже не собі належимо?

На це запитання Тонсара Водуайє вийшов, прямуючи до колишнього мера.

Ланглюме, теж виходячи, обернувся на східцях і відповів:

— Стадо нероб, хіба в вас є прибутки, що хочете бути собі хазяїнами?..

Хоч і сказане жартома, це глибоке зауваження присутні зрозуміли приблизно так само, як коні розуміють удар батога.

— Ач який! Самі хазяїни!.. А скажи-но, синку, після твоєї ранкової справи тобі, мабуть, не мій кларнет сунуть у руки між великим пальцем та чотирма іншими… — сказав Фуршон до Ніколя.

— Не чіпляйся до нього, а то він може так нам'яти тобі черево, що ти все вино назад віддаси! — грубо відрізала Катрін своєму дідові.

З погляду стратегічного Рігу займав у Бланжі таке ж становище, як на війні передовий пост: він стежив за Егами, і стежив добре! Поліція ніколи не матиме таких шпигунів, які служать ненависті.

При появі генерала в Егах Рігу, безперечно, мав на нього деякі розрахунки, — що їх розладнав шлюб Монкорне з однією з Труавіль, — бо він, здається, хотів покровительствувати цьому великому землевласникові. Наміри його були такі очевидні, що Гобертен вважав за потрібне ввести його в пайку, залучивши до змови, задуманої проти Егів. Перед тим, як погодитися на цю частку і на певну роль у змові, Рігу, за власним його виразом, побажав притиснути генерала до стіни.

Коли графиня вже оселилася в Егах, у парадне подвір'я замку одного дня в'їхав маленький плетений візок, пофарбований на зелене. Пан мер у супроводі своєї дружини виліз із візка і пройшов садовим ґанком. У вікні Рігу помітив графиню. Цілком віддана єпископові, релігії й абатові Бросету, який поспішив випередити свого ворога, графиня звеліла через Франсуа передати, що «пані нема дома».

Ця зухвалість, гідна поміщиці, народженої в Росії, примусила бенедиктинця пожовтіти. Якби графиня поцікавилася глянути на людину, про яку кюре говорив: «Це навіки проклятий, він, щоб відсвіжитися, занурюється в несправедливість, наче в ванну», — вона, може, не наважилася б покласти між мером і замком ту холодну і обдуману ненависть, яку плекали ліберали до роялістів, до того ж подвоєну збуджуючим сусідством села, де спомин про рану самолюбству весь час роз'ятрюється.

Кілька подробиць про цю людину та її характер будуть мати те значення, що, висвітлюючи її участь у змові, яка у двох її спільників мала назву «великої справи», змалюють, крім того, надзвичайно цікавий тип — тип сільського жителя, властивий тільки Франції і ще не зачеплений жодним пензлем. До того ж — в цій людині ніщо не позбавлене для нас інтересу; ні її дім, ні те, як вона розпалює вогонь у каміні, ні її манера їсти, її звички, її думки — усе якнайбільше послужить для історії цієї долини. Нарешті, цей ренегат розкриє нам користь демократії, бо одночасно є і теорією її і практикою, її альфою і омегою, її найвищим досягненням.

Ви, може, пригадаєте кількох великих майстрів скупості, уже змальованих у кількох попередніх «Сценах»? По-перше, провінційного скупця, дядька Гранде із Сомюра, наділеного скупістю, як тигр — лютістю; далі дисконтера Гобсека, єзуїта в бога золота, який мав насолоду від самої могутності і смакував сльози нещастя, джерело якого він добре знав; далі, барона Нюсінжена, що підносив грошові шахрайства на рівень політичних ідей. Нарешті, ви, безперечно, пам'ятаєте портрет дрібного домашнього скнарства, старого Гошона з Іссудена, й іншого скупця за родинною спадковістю, — маленького ла-Бодре з Сансера? Так ось, людські почуття, особливо скупість, відзначаються такими різноманітними відтінками в різних верствах нашого суспільства, що лишався ще один вид скупця на полицях анатомічного театру вивчення людських характерів. Лишався Рігу — скупець-егоїст, тобто сповнений ніжності до власного добробуту, черствий і холодний до інших, — одне слово, церковний скряга, чернець, який був ченцем, щоб витискувати сік з лимону, що зветься життєвим добробутом, і повернувся в мир, щоб хапати громадські гроші. Пояснімо насамперед незмінне щастя, яке він знаходив під власною покрівлею.

Селище Бланжі, тобто шістдесят будинків, описані Блонде в його листі до Натана, розкинулося на височині, по лівому березі Туни. З огляду на те, що при кожному будиночку є свій сад, село це чарівно мальовниче. Кілька будинків зійшли до самої води. На вершині цієї просторої височини стоїть церква, а поруч з нею — колишній будинок священика і, як по багатьох селах, з боку вівтаря, до неї прилягало кладовище.

Блюзнір Рігу не проминув купити цей священицький будинок, колись поставлений доброю католичкою, мадмуазель Шуень,