Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Хочеш, я розповім? – запропонувала Матильда.

-Ні, дякую, я повинна сама...

-А що сталося? - знову подав голос сусід. Він і Грізний виглядали напружено. Мітя підбадьорював поглядом, Микита посміхався.

-Нічого не сталося, Пєтю, - відповіла Стьопка, - просто хочу розповісти, хто я є насправді. Я, не звичайна людина, я…

-Ти - Свирянка! – зненацька завершив фразу В'ячеслав, - прямо не можу дивитися, як ти хвилюєшся, намагаючись сказати нам те, що ми і так знаємо!

-Як, знаєте? - пропищала іменинниця, подивившись на дільничного, - ну, гаразд ти... - вона осіклася, почервонівши, - але...

-Ми знаємо, - підтвердив сусід, - про те, хто ти і про наше призначення також.

Степанія, відкривши рота, дивилася на чоловіка у формі і не знайшлася з відповіддю. Натомість, Грізний найшовся:

-Кажіть за себе, люб’язний! Я поки що зовсім нічого не розумію. Яка ще Свирянка?

-Микито, ти не розповів своєму другові правду? - обурений Славик повернувся до мера, - навіщо потрібні ці ігри та недомовки? Я одразу розповів Петру Іллічу.

-Я вважаю, що Степанія сама повинна прийняти рішення, - незворушно відповів мер, не повівши і бровою, - кого ставити до відома, а кого ні!

-І все-таки, про що мова? Микита? - Грізний насупився ще дужче, хоча, здавалося, він і так насуплений вкрай, - Степанія?

-Я... - Стьопка відкрила і закрила рота, все ще не впоравшись з потрясінням, розгубивши всю рішучість, - ох…

-Степанія намагалася розповісти, що вона є володаркою рідкісного на землі дару, - прийшла на допомогу Матильда, привернувши увагу до себе, а Стьопка знову жадібно ковтнула коньяку.

-Якого дару? І чому це так важливо?

-Наберіться терпіння, юначе, - присоромила Матильда, - дар Свирянки, - стародавній дар, яким наділялися особливі жінки, щоб вони допомагали знайти свою другу половинку розрізненим душам.

-Це ви так завуальовано про звідниць кажете? – перебив Антон.

-Не тих звідниць, про яких прийнято говорити відкрито у нашому суспільстві. Я розповідаю про таїнство стародавньої сили.

-Окей, - відкинувся на стільці олігарх, - припустимо! Працює вона свахою, що з того? Кожен заробляє, як може!

-Ти не розумієш, Антоне! - заговорив мер, - бабуся говорить про надприродну силу.

-В надприродну я не вірю, ти ж знаєш!

-Я так і думала! - видихнула Стьопка все повітря і зробила ще один великий ковток. «Може, я взагалі піду? Вони самі поговорять, - пришла в голову шалена думка, - навіть якщо поб'ються, я і знати не буду...»

-Доведеться повірити! – твердо сказав Микита.

-Переконаєш? – хмикнув олігарх.

-Юначе, справді, вас усіх тут зібрали не заради розмови про вірю-не вірю, все набагато серйозніше!

-Я слухаю, продовжуйте! - мер ніжку на ніжку закинув і похитав нею.

-Степаніє, я продовжу? - Матильда звернулася до господині, яка дуже цілеспрямовано напивалася, - або ти сама хочеш?

-Ну...

-Зрозуміла, продовжую...

-Кінчай набиратися, га? - суворо сказала Лукерія, - що твориш? - Степанія мовчки зробила ще один великий ковток, - тьху, п’яниця!

-Що саме робить Свирянка, вам, мабуть, не цікаво, тому я перейду до головного. До її наречених... Тобто до вас, - і відьма красномовно провела поглядом по чоловікам, що зібралися.

-В якому смислі?

-Хрін у коромислі! - припечатала Матильда своєю улюбленою фразочкою, вмить скинувши маску високородної дами, - ви всі її наречені. Зараз - одночасно.

-Нісенітниця! - олігарх подався вперед, - наречений, це тимчасовий статус чоловіка перед весіллям, так?

-Так.

-І що ж? Степанія всім нам дала згоду на шлюб? - він посміхнувся.

-Антоне, все не так, - Степанія відклала келих і сказала нервово, - я нікому згоди ще не давала, дослухай... У Свирянок, так скажімо, перед початком кар’єри, проходить один дуже важливий обряд... женихівства. За сто один день вона, тобто я, повинна обрати одного із семи…

-Та-а-ак... я зрозумів, - протягнув Грізний, - ви - секта!

-Що? Ні! – обурилася господиня.

-Тільки ви без мене "сектаньте"! - він підвівся на ноги, але тут гаркнув мер, та так, що вуха заклало.

-Сядь, не влаштовуй цирк!

-Це я влаштовую цирк?! Та це ви тут балаган розвели! Зводня та сім наречених! Оргії групові не практикуєте, ні? – прогавкав у відповідь Антон.

-А чому сім? Якщо нас шість? – перебив його відставний військовий, поставивши запитання, на яке Стьопка точно не хотіла б відповідати.

Але замість відповіді пролунав грім. Затрясся дім, та так, що зі столу почали падати келихи та тарілки з їжею, згасло світло і почався якийсь хаос. У ніздрі Степанії вдарив незнайомий запах! Бажання небувалої сили обрушилося на неї, змусивши вигнутися дугою. Вона впала, закричала, відчуваючи, як унизу живота вибухнула вогненна бомба. Крик перетворився на хрип, вона вчепилась нігтями у підлогу, впадаючи в жах.