Читати книгу - "Марія Антуанетта"

Певне, що всі ці вигадані розповіді суперечили одна одній у кожній деталі, а якраз про найвирішальніші події 5—6 жовтня 1789 року, про поведінку королеви під час штурму Тюїльрі або про останні її дні, ми маємо сім, вісім, десять, п’ятнадцять дуже відмінних одна від одної версій так званих очевидців. Усі вони однодушні тільки в політичних переконаннях, а саме — в безумовній, зворушливій і непохитній вірності монархам; і це можна зрозуміти, якщо пригадати, що всі ці книжки друкувалися за Бурбонів. Ті самі служники й тюремники, що під час революції були найрішучішими революціонерами, за Людовіка XVIII без угаву запевняли й божилися, як вони любили й шанували добру, шляхетну, чисту й непорочну королеву; якби хоч одна часточка цих запізнілих вірних 1792 року справді були такі вірні й віддані, як вони запевняли 1820 року, то Марія Антуанетта ніколи б не ступила до Конс’єржері і не зійшла б на ешафот. Дев’ять десятих тогочасних мемуарів породив потяг до грубих сенсацій або ж візантійські лестощі; той, хто шукає історичну правду (на відміну від попередніх досліджень), учинить найліпше, якщо всіх, що випхались наперед, — камеристок, перукарів, жандармів, лакеїв, — одразу відкине як неправдивих свідків за їхню надміру прихильну пам’ять; пишучи цю книгу, я керувався саме таким принципом.

Цим і пояснюється, чому в своєму творі про Марію Антуанетту я не спирався на цілу купу документів, листів та розмов, якими без жодних вагань користалися в усіх попередніх книгах. Читач утратив чимало анекдотів, котрі чарували або веселили його в давніших біографіях, починаючи з того першого, коли, мовляв, малий Моцарт у Шенбрунні пропонував Марії Антуанетті вийти за нього заміж, і йдучи все далі й далі аж до останнього, коли, мов­ляв, перед стратою королева ненароком наступила катові на ногу й увічливо сказала: «Pardon, monsieur»[173] (занадто дотепний, щоб бути правдою). Нема тут і численних листів, насамперед вельми чулих до «cher coeur»[174] герцогині де Ламбаль, — і нема з тієї простої причини, що писала їх не Марія Антуанетта, а сфальшував барон Фейє де Конш; так само немає і цілої низки сентиментальних і дотепних усних висловів — і тільки через те, що вони видаються мені занадто сентиментальними і дотепними і не відповідають пересічній удачі Марії Антуанетти.

Але ці втрати — самої сентиментальності й аж ніяк не історичної правди — надолужують нові й важливі документи. Насамперед докладно переглянуто матеріали Віденського державного архіву, бо в так званій повній публікації листування Марії Терезії і Марії Антуанетти бракує дуже важливих, навіть найважливіших місць, де йшлося про речі надто вже інтимні. Я беззастережно скористався ними, бо шлюбні стосунки Марії Антуанетти й Людовіка XVI психологічно були б незрозумілі, якби не знати фізіологічних таємниць, про які так довго мовчали. Вкрай важливе й те, що видатна дослідниця Альма Сьодерхельм остаточно впорядкувала архів Ферсенових нащадків і, на превелике щастя, розкрила численні забілені моралістами місця — й ці понівечені листи стали ще переконливішим документом і «ріа fraus»[175], побожна легенда про Ферсенове трубадурське кохання до неприступної Марії Антуанетти втратила будь-який ґрунт; крім того, з’ясувалося чимало інших темних і неясних подробиць. Оскільки наше розуміння людських і моральних прав жінки — навіть якщо це королева — набагато ширше, то ми сьогодні підступаємо ближче до щирості і маємо менший страх перед душевною правдою, бо вже не віримо, як попередні покоління, що для надання привабливості якійсь історичній особі треба à tout prix[176] ідеалізувати, сентименталізувати або героїзувати її вдачу, отже, якісь важливі риси затінювати й натомість трагедійно випинати інші. Не обожнювати, а олюднювати — ось найвищий закон будь-якого творчого душезнавства; не виправдовувати, вдаючись до штучних аргументів, а пояснювати — ось його конечне завдання. Я це й намагався зробити, зображуючи пересічність, яка лише завдяки своїй незвичайній долі пережила свій час і здобула душевну велич у надмірі нещасть і яка, я сподіваюся, хоч трохи, навіть без будь-яких прикрас, саме своєю земною сутністю заслуговує на симпатії і розуміння наших сучасників.

Ст. Ц. 1932 р.

Хронологічна таблиця

1755

 2 листопада Народилась Марія Антуанетта.

1769

7 червня Людовік XV у листі сватає наречену для онука.

1770

19 квітня Одруження per procurationem у Відні.

16 травня Весілля у Версалі.

24 грудня Шуазель потрапляє в неласку.

1772

11 січня Приїзд Рогана до Відня.

5 серпня Поділ Польщі.

1773

8 червня Вступ дофіни в Париж.

1774

10 травня Смерть Людовіка XV. Марії Антуанетті вперше запропонували кольє. Ферсен уперше у Версалі. Рогана відкликають із Відня. Бомарше продає Марії Терезії свій памфлет.

1777

квітень — травень Візит Йосифа II у Версаль.

серпень Перша інтимна близькість подружжя.

1778

19 грудня Народилася принцеса Руаяль, згодом герцогиня Анґулемська.

1779

Перший памфлет проти Марії Антуанетти.

1780

1 серпня Перший виступ у Тріанонському театрі.

29 листопада Смерть Марії Терезії.

1781

22 жовтня Народився перший дофін.

1783

3 вересня Версальський мир. Англія визнала Сполучені Штати.

1784

27 квітня Прем’єра «Фіґаро» в Theatre francais.

11 серпня «Зустріч» Рогана у Венеринім гаю.

1785

29 січня Роган купує кольє.

27 березня Народився другий дофін.

15 серпня Арешт Рогана у Версалі.

19 серпня Остання театральна вистава в Тріаноні — постановка «Севільського цирульника».

1786

31 травня Оголошено вирок після суду за кольє.

9 липня Народилася принцеса Софі-Беатріс.

1788

8 серпня Початок стосунків із Ферсеном. На перше травня 1789 року призначено скликання Генеральних Штатів. Неккер знову міністр.

1789

5 травня Відкриття Генеральних Штатів.

3 червня Смерть першого дофіна.

17 червня Третій стан проголосив себе Національними Зборами.

20 червня Клятва в залі для гри в м’яч.

25 червня Свобода друку.

11 липня Неккера вигнали.

13 липня Створення Національної гвардії.

14 липня Штурм Бастилії.

16 липня Початок еміграції (д’Артуа, Поліньяк).

кінець серпня Ферсен у Версалі.

1 жовтня Бенкет для королівських охоронців.

5 жовтня Похід паризького люду на Версаль.

6 жовтня Переїзд королівської родини в Париж.

Заснування якобінського клубу в Парижі.

1790

20 лютого Смерть Йосифа II.

4 червня Останній виїзд на літо в Сен-Клу.

3 липня Зустріч із Мірабо.

1791

2 квітня