Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Таточко? Вона пішла? — раптово визирає зі своєї кімнати донечка та кахикає.

Що божевільний зриваюсь з місця та лечу до доньки. Підхоплюю її на руки. Треба, ймовірно, викидати сердечні тривоги з голови й грудей, бо в мене є за кого думати. Маленька принцеса — ось хто в моєму житті найважливіша людина.

— Радість моя, все вже гаразд. А в тебе що? Кашель все надокучає? А сиропчик пила?

Але Ангеліна про своє самопочуття змовчує. Натомість мовить те, що розбиває моє серце:

— Тато, а мама більше не повернеться? Я не хочу її бачити. Вона багато кричить... І ти з нею кричиш. Я не хочу, щоб вона псувала тобі настрій. А тобі ще мене розважати треба — ти маєш бути веселим... Краще вже нехай та тьотя красива прийде до нас ще раз! Ти коли дивився на неї — то усміхався. Я бачила!.. До речі, а чому вона не приходить більше? Вона справжня фея? Ти не брехав? Я заснула, а вона кудись поділась...

— Так, принцесо... Справжня фея, я ж казав. Приготувала тобі чарівний бульйончик, з яким температура твоя знизилась — і на цьому її місія була виконана... Та годі про це. Пішли сиропчик пити? У тебе на лобі написано, що ти його не пила, — жартома сварю малечу пальчиком.

— Татусечко, — пирскає зі сміху мала. — Спіймав мене на брехні. Так, не пила сиропчик... Але і я зрозуміла, що ти кажеш неправду. Тато, фей не існує. Хіба ж я маленька така, щоб не розуміти цього?.. Ця тьотя — вона набагато крутіша, ніж фея. Я думаю, вона чарівниця. У її присутності ти світився, як мій нічничок із дельфінами. Між іншим, вона теж любить дельфінів! Я запам'ятала... Сподіваюсь, я колись побачу і її, і дельфінів ще хоч раз у житті. Хочу знову в дельфінарій, бо я була там дуже маленькою і забула все!

— Ще будуть у твоєму житті дельфінарії, принцесо, — обнадіюю доцю, поки серце моє омивається кров'ю та болем відчаю. Все б могло скластися так чудово! Мої дівчатка поладнали б... Чому ж все зіпсувалось, ще толком не розпочавшись? Чому Ліка відсахнулась від нас? Чому вона відмовилась від мене?