Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Практична педагогіка, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

271
0
09.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Практична педагогіка" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 182
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 48 ВТЕКЛА

Втекла! І що ж ти, дівчинко, накоїла?
Це бунт душі, протистояння світу!
Ти долі  нитку  вузликом в’язала,
І обламала гілку, повну цвіту.

Це була середа. Після уроків я зазвичай деякий час  працювала з журналом, якщо знаходила його в учительській. Якщо ж до мене якийсь учитель встигав  схопити основний документ класу, займалася іншими справами, благо, їх вистачало: стоси зошитів і самостійних робіт  на листочках щодня все більшали  й більшали, прибували й прибували. Процес перевірки йшов повільніше, аніж процес написання.

Виставляючи енки, я звернула увагу на те, що Миколайчук Лариса вже другий день не відвідувала школи. Лариса була єдиною дитиною у благополучній родині. Не було її в школі  завжди лише з поважних причин, ніколи не прогулювала уроки, тому я подумала, що захворіла, але вирішила подзвонити, запитати, як справи. Тим більше, що попереднього дня якось проморгала її відсутність.

Виявляється, батьки  вже другий день не знаходили собі місця, адже донька зникла. Мама Ларисина  плакала в слухавку, тому я не стала  говорити по телефону, а побігла до Миколайчуків додому.

—    Оце тільки й залишила, - простягла мені заплакана Ніна Олександрівна зім'ятий листок зошита. Це була записка «Мама й тато, я пішла від вас. Ви мене не розумієте, весь час  сварите. Я хочу самостійного дорослого життя. І з Сашком я зустрічатимуся, хоч він вам і не подобається. Лариса».

—    До цього Сашка ви дзвонили? Питали? - поцікавилася я у жінки.


—    Звичайно. Каже, що тиждень її не бачив, думав, що ми доньку зачинили в хаті, – повідомив  батько Олег Данилович, майор у відставці. - Лоб, я вам хочу сказати, ще той. Це він її підбив проти нас із матір'ю. Очі б мої не бачили цього Сашка.

—     А з Дашею Малою ви говорили? Можливо, Лара у неї, адже подруги не розлий вода, - хапалася я за варіант.


—    І там були, говорили, і з Дашею, і з її батьками. Ні,  не було. Ми всіх обдзвонили друзів. Дзвонили родичам, знайомим.

—    Вона щось взяла з собою? Що зникло? - пригадала я перші кроки детективів у подібних ситуаціях.


—    Свічки, ціла упаковка, красиві, подарункові, ніж і подушка з ковдрою. Це я й міліції говорила, бо питали, – мовила мама Лариси. Такий набір речей мене відверто здивував.

—    Ви заяву до міліції написали? І що говорять? – питала я.


—    Нам сказали, що заяву приймуть і шукати почнуть через три дні з моменту зникнення. Дільничний був у нас, довго розпитував,  із сусідами теж поговорив. Сказав, щоб сиділи та чекали. Погуляє, мовляв, дочка й повернеться. Сьогодні обіцяли слідчого надіслати, - мати знову залилася сльозами. - Що з моєю дівчинкою? Де вона зараз?

Бачачи, яка розклеєна мама (воно й зрозуміло – зникла дитина!) я вмовила батька Лари  Петра Григоровича (він здавався стійким і терплячим, військовий все ж таки) обдзвонити лікарні та морги про всяк випадок. На щастя, дівчат з такими даними ніде не виявилося.

Потім ми з Ларисиним батьком поїхали до районного відділку міліції, прихопивши з собою документи та фото зниклої. У відділенні  Олег Данилович  написав заяву. Обіцяли почати шукати, але тут же ми дізналися, що оперативник, якому доручили цю справу, через три дні йде у відпустку. На запитання: «А як же справа?»,  слідча відповіла, що в неї таких справ цілий стос, але це не привід позбавляти себе відпустки.

—    Від вас діти біжать, як таргани від отрути, а винна міліція? Побігає й повернеться! – грізно рявкнула слідча татові- майору, і той навіть не  знайшов, що відповісти. Так і закам’янів на місці. 

Але ж щось треба було робити. І я згадала чудового педагога, який вів у нас курс «Дитячої психології». Він завжди казав, що у будь-якій проблемі є першопричина. Потрібно було знайти причину, чому дівчинка втекла. Вона свідомо тікала, про що свідчила залишена записка.

Наступного дня я розпитала всіх учнів свого класу, що їм відомо про Ларису за останні дні: з ким зустрічалася, що робила, що казала, місця зустрічі. Ніхто нічого не знав, крім того, що в понеділок після уроків Лару бачили з чорненьким високим красенем. Він її зі школи забрав, і вони разом кудись пішли.

—    То її хахаль, Сашко. Вони вже два роки зустрічаються. Батьки проти, - видав інформацію Вігура.

—    А ти звідки знаєш? – питала я Сашка.


—    Тю! Так шо тут знать? Шурік, її хахаль, у нас у під'їзді живе, на третьому поверсі його хата. Він із бандюками якшається. Стрьомний пацан. Я б на місці Ларки подумав триста раз, накой мені таке щастя треба.

—    Господи! Коли ви нормально говорити навчитеся? Це тому батьки Ларисині проти їхніх стосунків? – підсумувала я. І раптом згадала, що батьки Лари казали, що коли питали  Сашка, чи не бачив він Лару, хлопець сказав, що вже тиждень не бачив, а тут виходило, що в понеділок, тобто два дні назад, забирав зі школи. Значить – брехав! Прийти до  Сашка й спитати, де Лара – гнилий номер. Тут треба було іншим способом. На міліцію спродіватися  не особливо можна було. Діти надрукували листівки  з фотографією однокласниці й обклеїли ними три квартали.


—    Це ви молодці, що так придумали, - похвалила я. Вовка  лише посміхнувся:

—    Соня Костянтинівна, ви знаєте, скільки вже втікало?


—    Скільки? – реально не знала.

—    До фіга! Втомилися шукати. Краскова Ігорьошу так і не знайшли. Говорили, в Одесу подався, там у нього тітка. Інші бачили, що по електричкам ходить, співає під гармошку. Невизнаний талант, твою дивізію!


—    Як же так? А батьки? – розводила руками.

—    А що батьки? Їхня любов – такий вантаж, що, я вас благаю. Їм не подобаються друзі їхніх дітей, бо вони, бачте, на них погано впливають. Тільки й чують дітки: «Роби уроки, лягай спати, зроби тихіше музику, де вештаєшся, прибери бардак у кімнаті, з тебе нічого путнього не вийде, ми тебе одягаємо, годуємо, ти без нас ніхто!» Ну і що, так жити в суцільній цілодобовій критиці? Тому й тікають. Ларці ось із коханим не давали зустрічатися. Порушення прав людини на  бажання жити щасливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 132 133 134 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"