Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— І де ж ви навчилися так гуляти? — у Джейн раптом закралися ревнощі, вона тільки зараз зрозуміла, що за п'ять місяців Фелікс міг не раз ходити з кимось на побачення.

— Дивився ваші фільми. У вас люди постійно виявляють свої почуття. Мені навіть здається - на кожному розі й так часто при людях.

— Здається, ця ідея тобі не сподобалася. Чому тоді ми йдемо обійнявшись? — Джейн підвела голову до його обличчя, розплившись у легкій усмішці.

— Ідея не сподобалася, але коли я тебе знайшов, усі ці дивні штучки вийшли з мене самі собою. Думаю, я і в Айронвуді хотів йти з тобою ось так, та навіть не підозрював, що так можна.

Усю дорогу Джейн йшла з посмішкою, що розпливлася на її обличчі. Здається, вона не посміхалася ось так цілу вічність. Вони з Феліксом сиділи на улюбленій лавці Джейн у парку, їли десерти та балакали. Їй почало здаватися, що ніякого Айронвуда дійсно ніколи й не було, вона просто зустріла чудового хлопця, з яким вони можуть проводити разом час і просто любити один одного. Час поряд із ним проходив непомітно. Фелікс розповів їй усі свої п'ять місяців, проведені в її світі, а вона свої. Хоча її розповідь зводилася до відвідувань психіатра та перегляду фільмів із чашкою какао.

— Я й досі не можу звикнути до машин. Особливо ночами. Ти ж знаєш, яка тиша наступала в Айронвуді з настанням ночі. Спочатку я весь час схоплювався, коли повз будинок проїжджала машина. Мало того, що в мене більше не було надлюдських сил, з якими я звик жити все життя, так тут ще й надзвичайно галасливо.

Він розповідав про це так легко та невимушено. Дещо навіть у своїй прохолодній манері. Але слухаючи його, Джейн усвідомлювала, наскільки йому було тяжко. І наскільки йому тяжко зараз. Він завжди був всемогутнім, його слово було законом для всіх. Він жив в ідеальному світі без хвороб та небезпеки. Тут же світ із безліччю труднощів і при цьому – він просто людина, як і всі.

Фелікс провів її додому і вирушив у майстерню, щоб переодягнутися до вечері.

Джейн одразу пішла на кухню. Поступово замісила тісто, приготувала фарш. Вона так боялася про щось думати, і весь час концентрувалася на готуванні. Вигадувала собі фантазійні установки: якщо вона постарається і добре приготує, Фелікс виявиться справжнім. Ага, якби все було так просто. Вона провела з ним увесь ранок, Фелікс розповів їй усі свої пригоди у її світі. Джейн і справді вірила, що він є реальним. Ну, як можна в це не вірити? Вони ж були разом! Вона тільки зараз подумала - чому їй не спало на думку зайти з ним у кафе? Так легко було перевірити, чи бачать його інші? А тепер їй доведеться дізнатися про це на вечері зі своєю родиною. Її голову заполонили думки, про те, як батьки визнають її ще більш божевільною, коли зрозуміють, що ніякий хлопець не прийде. Але страшна не їхня реакція, а те, що тоді через цю вечерю всі її мрії можуть розсіятись і солодкий міраж так і залишиться плодом її уяви. А якщо вони справді його побачать? У душі Джейн защеміло. Вона шалено заліплювала пельмені, намагаючись вкласти всі свої гіркі думки в хитромудрі завитки з тіста. Стрілки годинника невблаганно повзли вперед, її серце стукало все сильніше.

Закінчивши на кухні, вона пішла до своєї кімнати й дістала з шафи маленьку чорну сукню. Така класика, банально до нудоти. Але цей вечір такий важливий, що непомітне, але елегантне вбрання буде дуже доречним. Досить красиво, щоб йому сподобатися, і досить похмуро, якщо вони так і не зустрінуться цього вечора.

Пролунав дзвінок, і по галасливій метушні за дверима Джейн зрозуміла, що її сім'я повернулася з дачі.

  Заламуючи пальці на руках, вона пішла до дверей і різко їх відчинила.

— Привіт, — усмішка розпливлася на її обличчі, вся родина так і завмерла від несподіванки. Не часто останнім часом їм доводилося бачити, як Джейн усміхається.

- О-о-о, ми сьогодні справді знайомимося з таємничим чоловіком, - Лексі чмокнула сестру в щоку.

Усі зайшли до будинку. Анабель радісно обійняла Джейн. Тремтіння в серці дівчини наростало все з більшою силою.

- Джейн, - прошепотіла племінниця їй на вухо, - це він, король Айронвуда? Він знайшов тебе?

Джейн дивилася в прекрасні сірі очі Анабель, і тільки одна думка виринала в її голові. Він знайшов її. Справді знайшов.

Вона не встигла відповісти, бо двірний дзвоник пролунав знову. Джейн озирнулася на домашніх - всі теж стрепенулися від дзвінка. Усі його чули. О, Боже, може, це сусідка прийшла чи ще хтось? Джейн кинулася до дверей, за ними стояв Фелікс, зі своїм суворим Айронвудським обличчям.

- Я не запізнився?

— Трохи, всього на п'ятнадцять хвилин.

— Ніяк не звикну бути на місці в певний час. Ти й сама знаєш, раніше мене чекали скільки завгодно часу.

- І зараз чекають, - сказала Джейн, запрошуючи його всередину.

Фелікс зняв пальто, а для Джейн час ніби сповільнився, вона чула звуки власного серця і віддалені голоси. Залишалося лише кілька секунд, перш ніж він зайде до вітальні.

Джейн повернулася до реальності, вже тоді, коли зрозуміла, що Фелікс сам представляється її батькам, тато тисне йому руку, мама з Лексі посміхаються.

Сльози застилали Джейн очі, і навіть прийшовши до тями, вона так і не змогла щось сказати.