Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Подарунок для вашої оселі: ялинкові кулі. Я сам їх виготовляю. - Фелікс простяг мамі коробку.

А Джейн, як і раніше, хапала ротом повітря, як риба, викинута на берег. Вона ж божевільна, так говорили всі довкола. Вона всім повірила. Фелікс зараз у її вітальні, розмовляє з її батьками. Чи це все також обман? Може, вони ще й не повернулися з дачі? Чи може це все чергова ілюзія? Як їй тепер розібратися у всьому?

— Мила, а ти що там стоїш? Вже без тебе встигли познайомитись, — мама весело розреготалася.

Фелікс дивився на Джейн так спокійно і впевнено, тепер він був так схожий на короля Айронвуда, ніби тільки тепер згадав, що йому належав увесь світ.

Мама запросила його сісти за стіл, а Джейн побігла на кухню варити пельмені. "І чому вона не приготувала восьминога? Який жах!"

Нарешті Джейн винесла до столу велику миску з пельменями, що явно шокувало всю її сім’ю. На обличчі Фелікса промайнула ледь помітна усмішка, помітивши її, в душі Джейн засяяло світло. Не має значення, що вона приготувала, якщо він знову посміхнувся.

— Е-е-е, люба, ти приготувала пельмені... — мама знову розреготалася, вона завжди приховувала за сміхом своє хвилювання і незручність. — Незвичайно для такої святкової вечері, але дуже сучасно.

— Насправді я просив, — втрутився Фелікс, — хотів спробувати домашніх.

Мама одразу заспокоїлася, раз хлопець Джейн попросив, то подати таку страву не так уже незручно.

- Фелікс, а ким ви працюєте? Ви казали, що самі зробили ялинкові кулі? — заговорив тато.

— Так, я працюю у приватній майстерні під назвою "Ліс зі скла". Хоч я вітражник, але напередодні Нового року довелося стати ще й склодувом. Хоча слово "довелося" не зовсім доречно, адже створення скляних шедеврів у такий спосіб мені так само до вподоби.

- Дуже цікаво. До речі, Джейн нещодавно замовила вітражну картину, чим нас дуже здивувала.

- Так, саме я її створив.

— Ах, — засміявся тато, — ось звідки ноги ростуть, а ми так здивувалися її інтересом до вітражів. Вона прийшла побачитися з вами заодно й замовила собі картину?

- Ні, ми якраз зустрілися вперше тоді, коли Джейн забирала картину.

За столом повисла мовчанка.

— Тобто три дні тому? — спитала Лексі, бо батьки не могли вимовити ані слова.

Джейн ніколи не відрізнялася легковажністю і ні за що б не привела в будинок малознайому людину.

- Так, три дні тому, - підтвердила Джейн. – Але до того ми вже були знайомі.

Всі трохи розслабилися, але тато одразу став, ніби трохи підозрілішим до Фелікса.

— Фелікс, вибачте, я працюю офтальмологом, тож хотів запитати... Ви носите контактні лінзи?

- Ні, це мій натуральний колір очей.

— Але наскільки я знаю, подібні хитросплетіння неможливі через кількість пігменту в райдужці, ваші очі якісь надто яскраві.

Фелікс мовчав і не коментував репліку батька. А тато, здається, зовсім насторожився, вирішив, мабуть, що Фелікс збрехав йому на рахунок лінз, а він як досвідчений офтальмолог розкусив його.

— А масивні браслети це якась мода чи важлива для вас річ? Нинішня мода буває дивною.

Джейн грізно зиркнула на батька.

- Вибачте за мої дивні питання…

Фелікс не знав, що відповісти, бо справжнє пояснення того, що золото на його руках зовсім не браслети було б неможливим у цьому випадку. Джейн раптом підвелася з місця, її довгі сережки затремтіли від такого раптового руху.

- Емм… Я хотіла б сказати, - у її душі щось закипало і підіймалося через усе нутро, - я дуже сильно вас люблю, ви завжди були моєю підтримкою, моєю сім'єю, найкращими друзями. І ви всі ці пів року після тої пригоди так про мене дбали, найняли недешевого психіатра, дзвонили, переживали.

Усі члени сім'ї були в явному збентеженні. Ніхто не розумів, що за промову раптом вирішила вимовити Джейн.

— І ви, і доктор Коллінз, ви досягли приголомшливих успіхів. Я справді повірила, що король з надздібностями, хлопець з ногами козла, ці люди, які врятували моє життя, були вигадкою.

Всі дивилися на Джейн, ніхто не видавав жодного шурхоту, її голос звучав так дзвінко серед тиші. Мамині очі сяяли. Здавалося, вона вирішила, що на тлі стосунків Джейн із цим невідомим хлопцем, її дочка остаточно усвідомила своє божевілля і зараз хоче сказати всім, що здорова.

- Браслети в нього на руках, - по її щоці почала стікати сльоза, - це його руки, - її обличчя спотворила гримаса болю і вона продовжувала говорити вже крізь ридання, - руки, про які я вам розповідала.

Вона зірвалася на істеричний лемент.

-Це король Фелікс. З Айронвуда. Король, який урятував мені життя. Ви змусили мене повірити, що це ілюзія. Доктор Коллінз так добре попрацював, що зустрівши Фелікса три дні тому у вітражній майстерні, я втекла, рахувала до десяти, як вчив мене психіатр, - Джейн витирала сльози рукою, але їхній потік було не зупинити, - порахувати, щоб фантазія мого хворого мозку розвіялася. Чесно сказати? Коли я покликала на сьогоднішню вечерю короля Фелікса, я до останнього була впевнена, що коли він зайде, то ви його не побачите! Так, не побачите. Та тому, що це моя фантазія, це все у мене в голові, – і вона гнівно, ковтаючи сльози, показала пальцем на свою голову. – Сьогодні ми цілий день гуляли містом, купували десерти в магазині й, попри те, що багато людей дивилися на Фелікса, я все одно не вірила. Тому що мої найближчі люди сказали, що я вигадала цілий світ. Ви просто мали мені повірити, от і все. Я весь цей час розривалася між почуттям горя і розпачу від того, що на моїх очах загинули люди, які врятували моє життя і тим, що я лише божевільна, яка придумала собі нав'язливий світ із сумною історією. Я не могла вибрати який з варіантів найкращий. Я не могла повернутися до кардіології, адже божевільні не можуть лікувати людей. Якби ви просто повірили та допомогли мені пережити все, що там сталося, я змогла б жити далі у своєму колишньому спокійному світі з вами, а ви затягли мене в іншу трясовину, - їй раптом здалося, що всі сльози, емоції, все миттєво закінчилося. Вона сказала все, що хотіла. - Вибачте, ми можемо, їсти далі, - і вона сіла, витерши серветкою мокрі від сліз обличчя та очі. У кімнаті стало так тихо, що чути було биття сердець усіх присутніх. Якийсь час усі так і сиділи в абсолютному мовчанні. Першим тишу порушив батько Джейн, він говорив навмисне спокійним голосом психіатра професіонала: