Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

Кіммерицька — авторка крутезної роботи про Дешт. Я вивчала її на материку. За

нею навіть написано кілька дисертацій. У нас на курсі мало хто вірив, що

Іфігенія — жінка. Так, пікантний псевдонім. Не уявляєш, як би мені хотілося, щоб нею насправді була ти, — останні слова Сфена видихнула Ма у вухо.

— Я і є Іфігенія Кіммерицька, чому ти сумніваєшся? — усміхнулася Ма, наче втягувала її в гру.

— Я вірю, що ти в це віриш. Той, хто торкається жаби, відчуває думки

носія манкура. У цьому магія бакас і манкурів. Зламати цей процес неможливо.

«Тільки він двосторонній, — подумала Ма. — Той, у чиєму тілі манкур, теж відчуває міркування людини, що торкається бакаси. Усе в Дешті пов’язує

суєр. Це те, чого Старші Брати ніяк не можуть зрозуміти».

Сфена за допомогою якихось препаратів намагалася закрити свій розум від

Ма. Залишилися самі відчуття, уривки емоцій. Сфена ставила запитання, а

манкур вгризався в пам’ять. Рятувало тільки те, що тривалий контакт становив

загрозу й для самої Сфени.

Ма відчувала, що рудоволосій є що приховувати. Один із секретів майже

вдалося підгледіти. А око лікаря визначило проблему. Тітка Валька сказала б, що

суєр не любить Сфену. Він не просто її вбивав, а робив це в найгидотніший

спосіб — через банальну людську пухлину. Сфені бракувало часу, вона

відчайдушно хотіла отримати відповіді, знайти ліки від хвороби, але найбільше

— і це дивувало Ма — довести, що вона здатна це зробити. То була битва не з

часом, а із самою собою й тими, хто сумнівався в її амбіціях.

— Ти сама сказала, що бакаси — експериментальне знаряддя. Не всьому, що ти бачиш крізь доторк, можна вірити. Бакаса тобою живиться — це її головна

задача. Подивися на Белокуна, Сфено. Він на межі. Бакаса Талавіра хвора й

впливає на нього. Зрештою, вона зжере мозок очільника Станції. Я знаю більше, ніж тобі здається. Наприклад, я можу вдосконалити ритуал тогірек Діви й

створити для тебе не бачену до того мережу Зіниць. Ти єдина знатимеш, що

відбувається в кожному куточку Дешту. Не забувай, я — Іфігенія Кіммерицька.

— Ма подивилася Сфені просто в очі, сподіваючись, що та не прочитає її

справжніх думок.

Ма ніколи не вірила в тогірек Діви, вважала його наркотичним трансом. Те, що Сфена налагодила контакт із Тіткою Валькою, — лише вибрик Дешту, випадковість, повторити це неможливо.

— Що ти мені пропонуєш, Ма? — Зіниці Сфени розширилися, яскраво-червоні губи розтулилися. — Змінити владу на Станції Вітрів? Я стану головною, а ти — моїм Мамаєм? Чи ким? — Сфена не кліпала.

Ма побачила своє відображення у світлих очах жінки. Кілька ударів серця

вона вірила, що їй майже вдалося переконати Сфену захопити владу на Матері

Вітрів, а потім Перша Зіниця сіла рівніше. Вона заслабла від постійного

контакту з бакасою, тож їй довелося схопитися за стіну, щоб не втратити

рівновагу. На Ма вона вже не дивилася.

— Чорна бакаса свідчить про те, що з Талавіром не все добре. Він

симпатичний, хіба ж ні? Не дивно, що ти за нього переживаєш. — Сфена

підморгнула Руфі, заклала руки так, як це робив Белокун, і пройшла кілька

кроків кімнатою. — Правильне тіло, такі знайомі риси. Обличчя обожнюваного

тобою Мамая, якби він народився здоровим. Велика спокуса. Як і твої слова, Ма.

Голос Сфени став холодним. Натомість щоки Ма наче торкнувся вогонь.

Під час допитів Перша Зіниця розпитувала про Талавіра, а вона не змогла

приховати почуття, які в ній викликав Повноважний.

— Я знаю, що ти намагаєшся зробити. Влізти в мій розум. — Сфена

нависла над ліжком і посміхнулася так, що стало видно всі зуби. — Але не

тільки ти розумна, Ма. У мене є теорія, чому твої спогади постійно різні. Усе

через твою фантазію. Ти вигадала собі минуле й повірила в нього. Ти вигадала

себе — жертву обставин, терору Старших Братів. Але це неправда. Твій батько

був на відповідальній посаді, і ти цим щедро користувалася. Твої друзі цього не

зрозуміли й за це поплатилися. Я бачила твої свідчення. Це ти їх виказала. Ти

згадувала, що не знала, чим насправді займався твій чоловік. У твоїй пам’яті він

залишився великодушним героєм, що всіх рятував. І це брехня. Ти бачила його

справу. Саме тому ти знала, що шукати потрібно в Шейх-Елі. Марко Дорош був

клинком Двобога. З мерзенної касти вбивць. Тому Старші Брати заплющували

очі на його вибрики, а не через якісь бойові заслуги. У Кіммерику він виконував

завдання — мав убити Мамая. Але Язик занадто пізно зрозумів силу Мамая. Ти

кажеш, що вказала Армії потвор, цьому безумному Болбочану, де барак

«Проєкту М». Але першими вони підпалили дітей, а от двоє з «Проєкту М»

вижили. Рябов і Талавір. Хто помилився? Армія потвор? Чи ти сама хотіла

знищити тих дітей? А потім вигадала собі сина! А він, на хвильку, створений із

чийогось матеріалу «Проєкту М». З тих, кого ти так жадала знищити. Та й

жадала не через милосердя, як ти мене тут переконувала, а тому, що підозрювала: серед них міг бути твій чоловік. Чоловік, якого ти використовувала, а коли він

став тобі непотрібним, просто забула. Підступні дії, я майже захоплююся тобою, Ма, але є один важливий факт. — Сфена схилилася ще нижче. Краплі її слини

потрапили на лице Ма. — Скільки себе не переконуй, ти не жертва обставин. Ти

результат свого вибору. Ти потвора, Ма. Ось твій вибір. Тож скажи мені, чому я

маю вірити зрадниці й потворі?

«Бо я можу тебе вилікувати. Бо допоможу перемогти Белокуна. Бо ти — це

я тринадцять років тому».

Замість відповіді Ма повільно простягнула руку й обережно торкнулася

вилиці Сфени. Очі Першої Зіниці сіпнулися, наче злякані пташки. Руф за її

спиною нервово кашлянула. Ма