Читати книгу - "Борва мечів"

— Я розумію твою відразу. Хочеш, то поплач. Я б на твоєму місці коси собі повидирала. Певно, що твій наречений — дрібний гидкий біс, але від шлюбу з ним ти нікуди не дінешся.

— Ви не зможете мене примусити!

— Авжеж зможемо. Ти можеш тихо піти з нами і гарненько проказати обітниці, як личить шляхетній панні. Або пручатися, верещати і вчинити таку виставу, щоб із неї реготала уся челядь. Але зрештою ти одружишся і ляжеш зі своїм чоловіком у весільне ліжко.

Королева прочинила двері. Ззовні чекали пан Мерин Трант і пан Озмунд Кіптюг — обоє у білих лускатих обладунках Королегвардії.

— Супроводьте панну Сансу до септу, — мовила королева. — Як буде треба — то й віднесіть. Але спробуйте не подерти сукню, бо вона мені чимало коштувала.

Санса спробувала була кинутися навтіч, але Серсеїна покоївка злапала її, не встигла дівчина пробігти і трьох кроків. Пан Мерин Трант подарував їй погляд, від якого вона аж зіщулилася, зате Кіптюг торкнувся її руки майже ніжно і мовив:

— Робіть, мила панно, що вам наказують. Не так воно усе погано, як здається. Адже недарма кажуть, що вовки — хоробрі істоти.

«Хоробрі.» Санса глибоко вдихнула. «Так, я зі Старків, я маю свою хоробрість.» Усі дивилися на неї такими очима, як тоді у дворі, коли пан Борос Блаунт зірвав з неї одяг. Того дня від побиття її урятував Біс — той самий, який зараз чекав на свою наречену. «Він трохи кращий за решту» — сказала вона собі, а уголос мовила:

— Я піду.

Серсея посміхнулася.

— Я знала, що підеш.

Як вони виходили з опочивальні й спускалися сходами до двору, Санса вже не пам’ятала — усю її увагу відбирало переставляння однієї ноги поперед іншої. Пан Мерин та пан Озмунд крокували поруч у таких самих світлих киреях, як у неї, лишень без перлів та батькового лютововка.

Джофрі власною особою чекав на неї на східцях замкового септу. Король сяяв сліпучою пишнотою у кармазині та золоті, з вінцем на голові.

— Сьогодні я тобі батько, — оголосив він.

— Ніякий ви мені не батько! — спалахнула вона. — І ніколи не будете!

Його обличчя потемніло хмарою гніву.

— Ще й як буду. Я зараз твій батько і можу тебе видати заміж за кого схочу. За будь-кого! Ти в мене вийдеш за свинопаса, якщо я накажу, і ляжеш під нього просто у свинячому сажі! — Зелені очі короля заблищали втіхою. — А може, віддати тебе за дружину Ілинові Пейну, га? Ото була б парочка — гицель і Старочка!

Серце Санси провалилося кудись додолу.

— Ваша милосте, — заскиглила вона, — якщо ви колись любили мене хоч трохи, благаю, не видавайте мене за вашого…

— …дядечка?

З дверей септу виступив наперед Тиріон Ланістер.

— Ваша милосте, — мовив він до Джофрі, — дозвольте хвилинку побалакати наодинці з панною Сансою. Чи не буде ваша ласка?

Джофрі хотів був відмовити, але перестрів лютий погляд матері й відступив разом з іншими на кілька кроків.

Тиріон мав на собі жупана чорного оксамиту з золотим гаптуванням, високі чоботи, що додавали йому два вершки зросту, ланцюга з рубінами та лев’ячими головами. Рубець у нього на обличчі був червоний та запалений, від носа лишилася жахлива руїна.

— Ви дуже гарні, Сансо, — мовив він до неї.

— Дякую за добрість, ласкавий пане.

Вона не знала, що тут можна ще відповісти. «Чи не сказати й собі, який він показний? Та ні, він вирішить, що я або дурепа, або брехуха.» Тому Санса опустила очі й змовчала.

— Мила панно… не такого весілля бажав би я для вас. Мушу покірно прохати вашого вибачення і за нього, і за те, що воно відбувається зненацька і потай. Це мій вельможний батечко розсудив, що так буде на краще з міркувань державної ваги. Інакше б я з’явився перед ваші очі раніше. Адже я сам того бажав.

Він незграбно підсунувся ближче.

— Ви цього шлюбу не просили й не хотіли. Про це мені відомо. Я його теж не хотів. Якби я відмовився, вас віддали б за мого брата у перших, Ланселя. Може, воно й на краще — він ближчий до вашого віку, та й собою показніший. Якщо таке ваше бажання, скажіть — і я покладу край цій дурній виставі.

«Не хочу я жодного з Ланістерів» — хотіла відповісти вона. — «Я хочу Віласа, хочу Вирій, хочу цуценят, прогулянки водою, синів на ім’я Едард, Бран та Рікон.» А потім згадала, що їй казав Донтос у божегаї. «Хоч Тирел, хоч Ланістер — байдуже. Їм потрібна не я, а моя спадщина.»

— Ви дуже добрі, ласкавий пане, — покірно вимовила Санса. — Та я — підопічна престолу, і корюся своєму обов’язкові — вийти заміж з волі короля.

Тиріон роздивився її своїми різнобарвними очима.

— Я знаю, Сансо, що я не з тих чоловіків, про яких мріють юні дівчата, — тихо й лагідно мовив він. — Та принаймні я не Джофрі.

— Ви не Джофрі, — повторила вона. — Ви були до мене добрі. Я цього не забула.

Тиріон подав їй грубу руку з опецькуватими пальцями.

— Тоді ходімо і виконаймо свій обов’язок.

І вона вклала свою руку в його, а він повів її до подружнього вівтаря, де між Батьком і Матір’ю чекав септон, аби з’єднати разом їхні долі. Санса побачила Донтоса у блазенському пістрявому вбранні; лицар-дурень витріщався на неї величезними круглими очима. У білих шатах Королегвардії стояли пан Балон Лебедин та пан Борос Блаунт, але пана Лораса з ними не було. «Тут немає жодного з Тирелів» — раптом усвідомила Санса. Зате до септу напхалося вдосталь інших свідків: євнух Варис, пан Аддам Марбранд, князь Пилип Підбор, пан Брон, Джалабар Ксого, а з ними ще десяток люду. Князь Гиліс кашляв, панна Ермесанда лежала коло цицьки, а вагітна дочка пані Танди схлипувала без жодної на те причини. «Хай рюмсає» — подумала Санса. — «Може, надвечір і я сльози ливцем литиму.»

Шлюбна відправа проминула, наче уві сні. Санса зробила усе, чого від неї вимагали. Читалися молитви, проказувалися обітниці, співалися псалми, горіли високі свічки — сотні танцюючих вогників, які через сльози у Сансиних очах перетворилися на тисячі. На щастя, ніхто начебто не