Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

380
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 156
Перейти на сторінку:

— Це інша сфера.

— Розумію… Досвідчений, спритний розвідник знайшов би у ній багато слабостей. Мені здається, їх більше ніж достатньо, щоб перетворити її в спільника.

— Усе! На сьогодні досить. Гадаю, незабаром ми знову зможемо поговорити віч-на-віч. Ви військова людина. Й вас не треба попереджувати, що сьогоднішня розмова повинна лишитися між нами.

— Розумію, товаришу полковник. Завжди радий побесідувати з розумною людиною.

Вони потисли один одному руки.

Каїров провів Роксана вже майже до самих дверей, але раптом зупинився, притримав його за лікоть. Сказав:

— Хвилинку.

Спритно, наче підліток, Каїров повернувся до столу, висунув ящик.

— Ви пізнаєте цю фляжку? — Він тримав фляжку за ланцюжок. Дрібний, що з'єднував кришку з корпусом.

— Так, — сказав Роксан. — Це фляжка Сизова.

— Ви впевнені?

— Мені часто доводилося наповнювати її.

— Це моя фляжка, — заперечив Каїров. — Фляжка Сизова на експертизі. Дорофєєва розповіла про розмову зі мною?

— Розповіла, — збентежено відповів Роксан.

— Не наслідуйте її приклад.


Таємниця трансформаторної будки

Чирков розвернув машину. Й дорога знову побігла під колеса. Й море заголубіло ліворуч.

— Ну а якщо ви помилилися, старшина? — холодно сказав Чирков. — Тоді ми поводимось, як хлопчаки.

— Усе збігається, товаришу капітан. І зовнішність… І попросилася до шофера, значить, у рибоколгоспі «Чорноморський».

Поворот. Праворуч забіліла напівзруйнована трансформаторна будка. Чирков загальмував.

Вони вийшли з машини. Одразу за будкою був з'їзд, який закінчувався тупиком. Далі починалася гора. На ній густо зеленів чагарник. Дерев було мало. Вони росли біля підніжжя і на самій вершині.

Від обочини, що навпроти гори, починався спуск до моря. Кілька стежин виходило на нижню дорогу, навколо якої тулилося передмістя, що називалося Рибальським селищем.

Назва ця, напевно, збереглася з дуже давніх часів, коли тут справді жили рибалки. Проте місто розросталося, кораблі розполохували рибу, рибалки переселялися подалі від міста (приклад — рибоколгосп «Чорноморський»), а назва так і лишилася.

Чирков зазирнув у будку. Обвалений теньк, уламки цегли й апаратури…

— Найімовірніше вона зникла в Рибальському селищі, — припустив капітан.

Туманов нічого не відповів. Він пильно роздивлявся м'яку, вологу землю, на якій відбилися сліди жіночих туфель маленького розміру. Туфлі були на товстому підборі. Й мітки від них лишились ясні й виразні.

— Дивіться, — сказав старшина.

Сліди вели за трансформаторну будку, до вирви. Бомба тут вибухнула велика. Не менше, як півтонни. Яма утворилася глибока. На дні її чорніло зовсім небагато води.

— Дощ періщив цілу ніч, — сказав Чирков, — а води у вирві кіт наплакав. Дивно.

Сліди не кінчалися біля краю вирви. Навпаки, ланцюжком вони тягнулися до дна ями й уривалися лише біля великого покрученого листка бляхи, напевно, зірваного з даху трансформаторної будки.

Чирков спустивсь у вирву. Відкинув бляху. Й, наче підозріло дивлячись, чорний отвір, який ішов у глибину землі, постав перед ним.

— Тут підземний хід! — крикнув Чирков старшині Туманову.

Старшина похапцем спустивсь у вирву. Посвітили ліхтариком.

— Каменярні, — сказав старшина Туманов. — Років сто тому тут добували біле каміння. Нас якось в управлінні інформували. Й навіть показували кілька входів у районі Нахаловки. Та всі вони, значить, закінчувались обвалами.

— Треба спуститися, — сказав капітан Чирков і вийняв пістолет.

Туманов розстебнув кобуру:

— Дозвольте з вами, товаришу капітан?

— Так, пірнемо разом.

При світлі ліхтарика вони визначили, що глибина не більше двох метрів. Коли стрибнули, то опинилися в штольні з білого каменю. Лише там, де бомба пробила дірку, порода обвалилась і хлюпала під ногами рідкою грязюкою. Вони одразу вирішили, що йти по штольні в бік моря не має сенсу. Різкий спуск за дорогою неодмінно повинен був викликати обвал. Але обвалу не сталося, тому що за п'ять метрів од вирви штольня закінчувалася тупиком.

Вони йшли на повен зріст. Поряд. Ширина штольні дозволяла йти вільно. Вона досягала чотирьох-п'яти метрів. Користувалися одним ліхтариком. Чиркова. Ліхтарик старшини берегли. Спочатку силкувалися розглядати сліди. Та переконалися, що заняття це марне. Черепашник на дні штольні був сухий і твердий.

— Ось, значить, бомбосховище. Можна сказати, природне. Доповідну записку товаришеві Золотухіну складу неодмінно, — сказав старшина Туманов.

— Невже не зберігся план цих забутих штолень? — запитав Чирков.

— Точно, не зберігся. Вже нам би показали.

Метрів через п'ятнадцять штольня стала звужуватися, підніматися вгору. Та незабаром знову вирівнялась, і вони опинилися в залі, досить широкому й високому: у ньому змогли розташуватися три залізничних вагони.

Треба було прискорити огляд залу. Вирішили користуватись і другим ліхтариком. Незважаючи на те, що стіни мали вигляд сухих і чистих, повітря в залі відгонило вологістю, затхлістю. Жодних слідів перебування людини виявити не вдалося. Далі з залу виходило шість вузьких і низьких тунелів.

Чирков сказав:

— Шість тунелів — це забагато. Треба повертатися. Прислати сюди взвод солдатів. Прочесати цей лабіринт сумлінно й уважно.

Вони повернулися назад до штольні, яка привела їх сюди. Та в цей час у залі почувся підозрілий шум і хтось голосно чхнув.


Експерт підтверджує вбивство

У штаб гарнізону прийшов міліціонер. Вартовий зупинив його. Чоботи міліціонера були в жовтій глині, тому що

1 ... 132 133 134 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"