Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

380
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 156
Перейти на сторінку:
ранок видався мокрий. І вітер гнав хмари, й сонце з'являлося на якісь хвилини, боязке, далеке.

— Куди? — запитав вартовий. Запитав недружелюбно, звисока.

— В особливий відділ.

— До кого?

— До полковника Каїрова.

— Почекай. Викличу чергового.

Вартовий натис кнопку. Вона була вправлена в стіну, тільки значно нижче, ніж кнопка двірного дзвінка.

З'явився підполковник з червоною пов'язкою на рукаві.

— У мене пакет в особливий відділ до полковника Каїрова, — сказав міліціонер.

— Ходімте, — запропонував черговий.

Коридор був погано освітлений і виглядав похмуро. Двері з кабінетів — праворуч і ліворуч. Лише далеко попереду, в самому кінці, вузьке вікно, заклеєне хрест-навхрест папером.

Біля одних дверей черговий зупиняється. Стукає. За дверима:

— Прошу… Заходьте.

— Товаришу полковник, — доповідає черговий, — до вас із міліції.

Кабінет зовсім маленький. Але вікно велике. Тому світла тут досхочу. І здається, ось-ось воно почне витікати, як вода з переповненої бочки.

— Спасибі, що провели, — каже Каїров.

— Дозвольте йти? — запитує черговий.

— Так, будь ласка.

— Товаришу полковник, вам пакет од майора Золотухіна. — Міліціонер кладе на стіл конверт, великий, але тонкий. Дістає з сумки потертий загальний зошит. Каже: — Тут треба розписатися.

Каїров розписується.

— Я піду, товаришу полковник.

— Так. Спасибі вам.

Міліціонер іде. Каїров розриває конверт. Виймає з нього складений навпіл аркуш паперу.


«Медичний висновок про смерть майора Сизова В. І.

Розтин трупа, проведений 19 квітня 1944 року, дає підстави припускати, що смерть наступила блискавично внаслідок сильного удару в потилицю великим, важким предметом з м'якою поверхнею (можливо, гайковим ключем, каменем, загорнутим у ганчірку). Травма грудної клітки, що послідувала, й порушення функції найважливіших органів: серця, легенів — могли теж привести до смерті в тому малоймовірному випадку, якщо удар у потилицю викликав лише знепритомнення.

Встановити точнішу картину смерті майже через місяць після неї немає можливості.

Наявність снотворних, а також отруюючих речовин в організмі не виявлено.

Експерт І. Павловський».


Каїров заховав аркуш у конверт. Останній рядок засмутив: «Наявність снотворних, а також отруюючих речовин в організмі не виявлено».

Йому все-таки здавалося, що Сизов сьорбнув з тієї фляжки, яку запропонував шоферу Дешину. Якщо ж вірити Дентину, якщо вірити, що він, приклавшись до фляжки, заснув або взагалі втратив свідомість, то…

А раптом Дешин бреше?

Каїров подзвонив начальнику гауптвахти:

— Здрастуйте! Каїров турбує. Приведіть в особливий відділ заарештованого Дешина.

З психікою в Дешина, очевидно, не все гаразд. Він не пізнає в полковнику того сантехніка, що приходив до нього в камеру ремонтувати батарею. Навряд чи він прикидається, грає. Не до гри людині, засудженої до смертної кари.

Дешин увесь у собі. Й погляд у нього безтямний. Страх в очах є, а смислу нема.

— Чому ви приховали, що вирушили в рейс чотирнадцятого березня в нетверезому стані? — запитав Каїров.

— Я не приховував, — в'яло відповів Дешин. — Мене ніхто про це не запитував. Спочатку в їдальні. Потім уже в гаражі…

— Скільки?

— Що?

— Скільки випили в їдальні?

— Відома річ… Півлітра.

— А в гаражі?

— Склянку.

— Хіба ви не розуміли, що скоюєте злочин?

— Зовсім ні, громадянине слідчий. Я о десятій годині ранку повернувся з рейсу. Ніч не спав. Мені належало відпочивати. А командир автороти відпочинок відмінив, уже коли я випив пляшку.

— Він не помітив, що ви п'яні?

— Від пляшки я не п'янію, — ображено відповів Дешин.

— Що було далі?

— Я розізлився і вирішив відпочити. Й пішов до куховарки, до жінки… Вона не те щоб мені обіцяла, але натяки робила. Я до неї прийшов, а вона мене прийняла неласкаво, тому що до неї з села тітка приїхала. Й заважала нам… Я посварився…

— Як прізвище цієї жінки?

— Не запитував. Клавою звати. Куховаркою вона в їдальні на вулиці Енергетиків працює.

— Гаразд. Розповідайте далі.

— Розстроєний прийшов я в гараж. І на півпляшки поміняв запасний балон шоферу Вітьці Орлову.

— Із фляжки, яку вам дав Сизов, багато випили?

— Не міряв. Вона залізна. Хіба побачиш?

— Зрозуміло… Ну а коли ви отямилися… виявили біду, то вирішили втікати?

— Вирішив.

— І звичайно, прихопили фляжку. Ночі холодні, в горах знадобиться.

— Ні, громадянине начальник, забув я про фляжку. Якби згадав, то взяв би її з собою. Але тоді вона не потрапила мені під руку.

— Куди ж поділася фляжка? — запитав Каїров.

— Вам видніше…


Зустріч у штольні

Різко повернувшись, Чирков підняв ліхтарик і нанизав темряву на промінець світла.

Жовте коло з нечіткими, ніби розмитими краями покотилося по білій черепашковій стіні, сковзнуло на долівку, спинилося.

— Собака! — засміявся старшина Туманов.

Дворняга світлої масті незлобно крутила писком, намагаючись ухилитися від сліпучого променя. Коротка шерсть її була промочена краплями дощу. Й краплі

1 ... 133 134 135 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"