Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

неї тут знайомі? Вона відповіла мені простодушно, що батьки посилають її в монастир. Любов настільки вже охопила всю мою істоту з тієї хвилини, як запанувала в моєму серці, що я сприйняв цю звістку як смертельний удар моїм надіям. Я говорив із таким запалом, що вона відразу здогадалася про мої почуття, бо була набагато досвідченіша за мене; її вирішили помістити в монастир проти волі, поза сумнівом, з метою приборкати її схильність до задоволень, яка вже виявилась і яка згодом послугувала причиною всіх її та моїх нещасть. Я висловлював незгоду з жорстоким наміром її батьків усіма аргументами, які тільки підказували мені моя розквітла любов і моє шкільне красномовство. Вона не виявляла ні суворості, ні здивування. Після хвилини мовчання вона сказала, що передбачає занадто ясно сумну долю свою, але така, очевидно, воля неба, якщо воно не дає ніяких засобів цього уникнути. Ніжність її поглядів, чарівний наліт печалі в її розмові, а можливо, моя власна доля, що вела мене до загибелі, не дали мені ні хвилини вагатися з відповіддю. Я почав запевняти, що коли вона тільки покладеться на мою честь і на безмежну любов, яку вже вселила мені, я не пожалію життя, щоб звільнити її від тиранії батьків і зробити щасливою. Я завжди дивувався, роздумуючи згодом, звідки з’явилось у мене тоді стільки сміливості й винахідливості; але Амура ніколи б не зробили божеством, якби він не творив чудес. Я додав іще тисячу переконливих аргументів.

Прекрасна незнайомка добре знала, що у мої роки не бувають обманщиками; вона повідала мені, що, якби я раптом знайшов спосіб повернути їй свободу, вона завдячувала б мені більше ніж життям. Я відповів, що готовий на все; але, не маючи достатньої досвідченості, щоб відразу винайти засоби зробити послугу їй, я обмежився загальним запевненням, від якого не могло бути великої користі ні для неї, ні для мене. Тим часом старий аргус[101] приєднався до нас, і мої надії мусили б рухнути, якби метка дівиця не прийшла на допомогу моїй недогадливості. Я був уражений несподіванкою, але при появі проводжатого вона назвала мене своїм двоюрідним братом і, не виявивши ані найменшого зніяковіння, оголосила мені, що щаслива зустріти мене в Ам’єні й вирішила відкласти до завтра вступ у монастир заради задоволення повечеряти зі мною. Я чудово зрозумів і оцінив її хитрість; я запропонував їй зупинитися в готелі, хазяїн якого до переселення в Ам’єн прослужив тривалий час в кучерах у мого батька і був цілком мені відданий.

Я сам супроводжував її туди; старий проводжатий бурчав крізь зуби, приятель же мій Тіберж, зовсім нічого не розуміючи в цій сцені, мовчки йшов за мною: він не чув нашої бесіди, прогулюючись по двору, доки я говорив про любов моїй прекрасній дамі. Побоюючись його розсудливості, я спекався його, пославши з якимось дорученням. Отже, прийшовши в готель, я міг віддатися задоволенню бесіди наодинці з володаркою мого серця.

Я скоро переконався, що я не така дитина, як міг думати. Серце моє відкрилося безлічі солодких почуттів, про які я й не підозрював, ніжний запал розлився по всіх моїх жилах. Я перебував у захваті, що позбавив мене на деякий час дару мови і виявлявся лише в ніжних поглядах.

Мадемуазель Манон Леско, – так вона назвала себе, – мабуть, була дуже задоволена дією своїх чар. Мені здавалося, що вона захоплена не менше, ніж я; вона призналася, що визнає мене дуже милим і з радістю завдячуватиме мені своєю свободою. Побажавши дізнатися, хто я такий, вона ще більше розчулилася, бо, маючи просте походження, була вдоволена тим, що підкорила таку людину, як я. Ми почали обговорювати, яким чином поєднати наші долі.

Після недовгих роздумів ми не знайшли іншого шляху, крім втечі. Слід було обдурити пильного проводжатого, який, хоч і слуга, та був не такий простак; ми вирішили, що за ніч я споряджу поштову карету і рано-вранці до його пробудження повернуся в готель; ми втечемо нишком і попрямуємо просто в Париж, де негайно ж повінчаємося. У гаманці у мене було близько п’ятдесяти екю[102] – плід дрібних заощаджень, у неї було приблизно вдвічі більше. Через брак досвіду ми уявляли, що сума ця невичерпна; не менш того розраховували ми і на успіх інших наших задумів.

Повечерявши з більшим, ніж коли-небудь, задоволенням, я пішов клопотатися про виконання нашого плану. Мої приготування значно спрощувалися тією обставиною, що, призначивши від’їзд додому наступного дня, я вже раніше зібрав свої пожитки. Отже, мені нічого не варто було відправити дорожню скриню в готель і замовити карету до п’ятої години ранку, коли міська брама бувала вже відімкнена, але залишалась одна перешкода, яку я не взяв до уваги, і вона ледве не зруйнувала ввесь мій план.

Тіберж, хоча і старший за мене всього на три роки, був хлопцем зрілого розуму і суворих правил; до мене мав він виключно ніжні почуття. Вигляд такої вродливиці, як мадемуазель Манон, моє завзяття супроводжувати і намагання відкараскатися від нього викликали в нього деякі підозри. Він не посмів повернутися в готель, де залишив нас, боячись з’явитися недоречно; але вирішив чекати мого приходу в мене удома, де я і застав його, хоча була вже десята година вечора. Його присутність мене вельми засмутила. Йому нічого не варто було спостерегти моє зніяковіння. «Упевнений, – відверто звернувся він до мене, – що ви замишляєте щось, що бажаєте приховати від мене; бачу те по вашому обличчю». Я відповів досить різко, що не зобов’язаний віддавати йому звіт за кожний мій крок. «Згоден, – заперечив він, – але ви завжди ставилися до мене як до друга, а це передбачає деяку довіру і відвертість із вашого боку». Він так наполегливо почав переконувати мене поділитися з ним моєю таємницею, що, завжди з ним щирий, я і тепер цілком довірив йому своє пристрасне захоплення. Він сприйняв мою розповідь із неприхованим невдоволенням, що повергнуло мене в трепет. Особливо розкаювавсь я в балакучості, з якою розписав йому ввесь план нашої втечі. Він заявив, що почуває до мене занадто віддану дружбу, аби не чинити опір цій затії всіма силами; що надасть мені спочатку всі аргументи, які можуть мене зупинити; але що коли я не відмовлюсь і після цього від свого злощасного рішення, він попередить про те осіб, які зможуть знищити його в корені. Відтак звернувся він до мене із суворою промовою, що тривала більше чверті години і закінчилася новою погрозою донести на