Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Мої інстинкти починають кричати бігти від цього звіра! Бо якщо наздожене вже точно не відпустить, тому поспішаю якнайшвидше сховатися за наступним поворотом. Біжу коридорами завертаючи за нові й нові повороти, мимохідь озираюся назад, щоб перевірити де дракон, а він то з’являється в полі мого зору, то зника. 

Він що намагається тримати дистанцію, щоб потім швидко наздогнати? 

Прискорюю крок завертаючи в останній коридор який вів прямо до моєї кімнати, на всяк випадок повертаюся назад ще раз перевірити чи позаду немає дракона. Нікого, але щось з середини підказує що він десь поруч, від хвилювання аж сироти шкірою йдуть. Здавалося що Нокс гнав мене в пастку, де я не зможу від нього тікати, а може все так і було? Нарешті дібравшись дверей, різко відчиняю й забігаю в середину, але не встигаю їх зачинити, бо на краю дверей помічаю руку яка міцно вчепилася в них, а за секунду показується і сам власник цієї руки з своїм небезпечним палаючими очима.

– Я ж казав що наздожену, – і він з величною грацією заходить до кімнати – а ще я здається сьогодні тебе вже попереджав, що терпіння в мене не залізне і що можу спіймати і затягнути до себе в лігво – дракон підбирається до мене все ближче й ближче, коли я повільно задкую від нього.

Я доходжу до дверей спальні і впираюся в них спиною швидко намацавши ручку, а Нокс встигає підійти до мене впритул, тягнеться своїми загребущими руками до мене. Я не відводячи від нього  погляду смикаю ручку дверей, влітаю до спальні збільшуючи між нами відстань не даючи дракону мене спіймати, але він виявився куди швидшим і ловить мене спереду обхоплюючи міцними руками за талію й притиска до себе.

– Спіймав – шепоче мені обпалюючи шкіру обличчя гарячим подихом. Притискається носом до моєї шиї й жадібно втягує повітря – М-м-м-м-м… – протягнув задоволено – ти так приємно й звабливо пахнеш – хрипить – так би й з'їв.

– І як саме я пахну? – поцікавилася розімлівши від повільного погладжування по спині. Я дещо пригадала що, ще тоді коли я вперше запитала про душі Лайон, сказав що запах душ може співпадати з нашим природним, а так як я сама цього не можу перевірити от і запитала. Що як, Нокс відчув саме його? І зараз я зможу дізнатися який приблизно може мати запах моя душа.

– Ти пахнеш солодким бузком…, а ще ти пахнеш мною – на шиї відчуваю дотик шорстких губ, а одна рука повільно опустилася мені на стегно.

– А знаєш як саме пахне твоя душа – тихо шепоту йому на вушко.

– І як саме? – заінтриговано прошепотів у відповідь.

Я прислухалася до своїх відчуттів.

– Твоя душа має запах розпеченого сонцем повітря… терпкий відтінок полум’я… й свободи.

Нокс різко підхоплює мене під стегна закидаючи мої ноги собі на талію й жадібно впивається в мої губи глибоким поцілунком, повільно несе мене до ліжка.

– Пані Маргарито! – почувся голос Лайона за дверима – Ви вже готові? 

Руки дракона стиснулись сильніше на моїх стегнах, а сам роздратовано гарчить кидаючи небезпечний погляд з вертикальними зіницями на двері. Знову чую гортанний рик від дракона і на його шкірі почала ледве помітно проступати чорні лусочки. 

Нічого собі його накрило! Так, треба негайно його заспокоїти ато і дійсно зараз від Лайона нічого не залишиться, хоч він і так мертвий. Схоже правду казав, що терпіння в нього не найкраще. Добре, запам’ятала. Обережно й ніжно доторкаюся долонями до його обличчя й кличу дракона, щоб відволікти від своєї нової мішені:

– Ноксоре – повертаю до себе його обличчя – заспокойся. Це всього лише Лайон, він прийшов перевірити чи ми вже готові йти до вечері.

Він глибоко дихає, бачу ж що намагається заспокоїти свій спалах гніву. Нахиляється до моєї скроні знову робить глибокий вдих й говорить:

– Хмаринко, можна я його вб’ю? Він ж все одно вже мертвий, гірше йому вже точно не буде, а потім просто зробимо йому нове тіло і все. – з якимось маніакальним нахилом промовив.

В мене аж очі вилізли від почутого! Ні, я звичайно розумію що він розізлився, але… треба вчити його трохи стримуватися. Бо і справді колись та й приб'є когось. Лайон хоч і мертвий, але все одно, це не привід на нього нападати.

– Ні – твердо відповідаю – навіть і не вздумай! – я продовжую трохи спокійніше – Спробуй трохи стримуватися і не намагайся вбивати кожного хто тебе дратує.

– Стримуватися? – роздратовано гарчить – Як тут стриматися коли кожен раз до тебе то хтось чіпляється, то мені заважає проводити час з своєю дружиною – втомлено видиха – в такі моменти в мене прямо руки сверблять натовкти їм пики.

– Но-оксе-е – протягую його ім’я.

– Добре, я тебе зрозумів – і відпускає мене ставлячи назад на ноги.

– Ходімо, нам треба ще привести себе до ладу – кличу його за собою.

– Невже чепуритися будемо разом? – дражниться.

– Хм, можу зробити це як компенсацією за невдале продовження.

– Годиться! – палко видиха – Але в чому підстава? – дракон лукаво дивиться на мене.

– Ти не будеш підглядаєш і ми приймаємо ванну по черзі, нічого складного.

В Нокса смикається край губ.

– Хоть щось, – видиха розчаровано – а хотілося б більшого. – робить з себе мученика.

– Не сьогодні, Дикунчику – кидаю наостанок і ховаюся за дверима ванної.

Я нарешті вилізла з ванни вимившись до сліпучого блиску і мелодійного скрипу, пішла шукати собі одяг, а Нокс пішов до ванної.

Кручуся в гардеробної обираючи що краще одягнути. Може ось цю червону сукню з вільним кровом, чи зелену? Проходжуся ще раз вішалками і мою увагу привертає гарна бурштинова сукня, такого ж кольору як і очі в дракона. Дістаю її, сукня була довгою майже в підлогу, спідниця була вільна, але не сильно, довгі рукава, глибоке декольте і найголовніше в ній був зручний м’який корсет! От тільки шкода застібалася вона ззаду на купу мілких ґудзиків. Може Нокса попросити застебнути?

Гаразд. Натягую на себе бурштин і злегка зав’язую шнурівку заду що тримає корсет, щоб сукня з мене не злетіла поки Нокс не допоможе її застібнути. Виходжу з гардеробної, він ще не повернувся? Підходжу до дверей ванної і прислухаюсь, плескіт води і мій погляд мимоволі падає на шухляду поруч у якій лежав червоний конверт.