Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Проте Податковим кодексом знову передбачено списання податкового боргу, стосовно якого минув строк давності (п. 101.2.3 ч. 101.2 ст. 101). Приписується також, що порядок списання податкового боргу встановлюється центральним органом державної податкової служби (ч. 101.5 ст. 100 ПК).

2. Термін «висновки від попереднього правового явища до наступного і навпаки» вводиться в обіг авторами цього видання. Необхідність введення в обіг названих термінів обумовлена тим, що до останнього часу в науковій літературі зміст логічного прийому, який тут позначається названим терміном, невиправдано і значно звужувався, що позбавляло суб’єктів тлумачення можливості широкого використання цього логічного прийому, правильного розуміння тексту нормативно-правових актів та вирішення розбіжностей між положеннями актів законодавства. Так, Є. В. Васьковський використовував термін «висновок від умов до наслідку і навпаки»[254]. Відповідно до цього терміну, що охоплює собою вузьке коло явищ, розкривався цим автором і зміст такого висновку: 1) особа, яка управнена до певної дії, є управненою і до мети, що досягається цією дією; 2) особі, якій заборонена мета, забороняється і дія, що веде до цієї мети; 3) особі, якій заборонена дія, заборонена і мета, до якої вона (дія) веде, якщо її не можна досягти іншою дією; 4) особа, яка управнена до мети, є управненою і до дії, що веде до цієї мети, якщо її не можна досягти іншими діями. Уже те, що тут йдеться про права однієї і тієї ж особи, із яких випливають інші права, а також про заборони для однієї і тієї ж особи, із яких випливають інші заборони, не дає можливості широкого використання висновку, про який пише Є. В. Васьковський, при тлумаченні актів законодавства.

Про надто вузьке розуміння Є. В. Васьковським висновків, про які тут йдеться, свідчать і ті пояснення, які цей автор давав посиланнями на конкретні приклади. Ось ці приклади: 1) хто може купувати нерухомість, той може володіти нею на праві власності, адже купівля є засобом до набуття права власності; 2) кому заборонено володіти нерухомим майном на праві власності, той не може купувати їх, отримувати як дарунок, за заповітом тощо (зауважимо, що за чинною ст. 81 Земельного кодексу України допускається отримання іноземцями та особами без громадянства права власності на земельні ділянки, в тому числі і такі, які не можуть їм належати на такому праві, в порядку спадкування. Іноземці та особи без громадянства, які отримали в порядку спадкування земельні ділянки, які не можуть належати їм на праві власності, повинні здійснити їх відчуження впродовж одного року); 3) кому заборонено вступати до шлюбу, той не може користуватися правами глави сім’ї стосовно особи, з якою він перебуває у юридично не оформленому шлюбі, та її дітей, оскільки укладення шлюбу є за законодавством Росії єдиним способом утворення законної сім’ї. Навпаки, з того, що заміжні жінки не можуть без згоди чоловіка видавати векселі (ст. 6 Статуту про векселі), не випливає, що вони позбавлені права позичати гроші, так як цієї ж мети вони можуть досягти в інший спосіб (видачею позичальних листів); 4) «власник, який користується землею і промислами в казенних і приватних дачах, має право проходити і проїжджати до них» ... і мав би його навіть за відсутності цієї статті, адже здійснення права користування є неможливим без доступу до об’єкта користування. Навпаки, із наявності того ж права користування, не випливає право прокладати до казенних і приватних дач залізничний шлях через чужі проміжні володіння, оскільки сполучення з об’єктом користування є можливим і без цього способу»[255].

Як бачимо, Є. В. Васьковський при розкритті змісту та значення висновку від умов до наслідку і навпаки далі римського права не йде.

О. Ф. Черданцев солідаризується з польським науковцем З. Зембіньським, який позначає правила, про які тут йдеться, як правила інструментального зобов’язування та правила інструментальної заборони та визнає їх «неминучими для юриспруденції»[256]. Але будь-якого розвитку ідеї про такий спосіб тлумачення О. Ф. Черданцев не здійснює.

Правові приписи, які непрямо випливають із актів законодавства і виявляються при тлумаченні висновками від попереднього правового явища до наступного і навпаки, слід вважати такими, що встановлені (передбачені) актами законодавства. Цей висновок підтверджується, зокрема аналізом ч. 2 ст. 291 ЦК («фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім’єю, крім випадків, встановлених законом»). Законом прямо не встановлюється, наприклад, що кримінальне покарання у вигляді довічного ув’язнення полягає, зокрема в розлученні засудженого проти його волі з сім’єю, але із встановленої законом можливості застосування такого покарання непрямо випливає і висновком від попереднього правового явища (обов’язку відбувати покарання у вигляді довічного ув’язнення) до наступного виявляється, що особа в таких випадках примусово розлучається з сім’єю назавжди. При позбавленні волі на певний строк особа розлучається з сім’єю на певний строк. Можливість розлучення особи з сім’єю в таких випадках випливає із законодавчого акта. Але це не суперечить цитованому положенню ч. 2 ст. 291 ЦК, оскільки при випливанні правових приписів із законодавчих актів, які (приписи) виявляються при тлумаченні висновками, про які тут йдеться, такі приписи також слід вважати встановленими (передбаченими), як цього вимагає ч. 2 ст. 291 ЦК.

Видається, що сфера застосування висновків від попереднього правового явища до наступного та від наступного правового явища до попереднього є значно більш широкою, ніж про це говорили науковці до останнього часу.

3. У сучасній літературі виявляється суперечливий підхід до визнання юридичної сили правових приписів, що випливають із актів законодавства та виявляються висновком від попереднього правового явища