Читати книгу - "Американська трагедія"

Отже, Клайд повернувся до Роберти з тими самими ліками, хоч вона рішуче запротестувала, кажучи, що коли не допомогла перша коробка, то мало користі буде й від другої. Але тому що він наполягав, вона погодилася спробувати новий спосіб їх приймання. Проте його доводи, що, можливо, в усьому винуваті простуда або нерви, переконали її тільки в одному: Клайд неспроможний нічого зробити для неї або ж просто не розуміє, як це важливо для них обох. А якщо й новий спосіб лікування не допоможе, що тоді? Невже Клайд більше нічого не має наміру вжити?

Але Клайд мав своєрідний характер: хоч йому і не давав спокою страх за майбутнє, але такі неприємні були всі ці хвилювання, вони здавалися такою перешкодою іншим його інтересам, що він з радістю повірив, нібито через місяць усе може закінчитися щасливо, і ладен був спокійнісінько чекати. Роберта могла помилитися. Може, вона зняла всю цю тривогу надаремно. Треба подивитися, чи не вплинуть ліки цього разу.

Та лікування не допомогло. І хоч Роберта в розпачі повернулася на фабрику, сподіваючись роботою виснажити себе і, може, досягнути цим бажаного результату (всі дівчата у відділі запевняли її, що в неї зовсім хворий вигляд і що їй не варто працювати, коли вона почуває себе так погано), усе було даремно. А Клайд, покладаючись на слова аптекаря, продовжував заспокоювати себе тим, що затримка на місяць не має значення, — і це ще більше пригнічувало і лякало її…

Справа в тому, що в цих критичних обставинах він являв собою найцікавіший приклад того, як неуцтво, юність, бідність і страх непомірно ускладнюють життя. Він не знав навіть точного значення слова «акушерка», ні характеру тих послуг, які вона може подати жінці. Тимчасом в іммігрантському кварталі Лікурга було на той час три акушерки. Крім того, він жив у Лікурзі дуже недавно і нікого тут не знав, крім світської молоді, Ділларда, знайомство з яким він припинив, і декого з начальників цехів на фабриці; щодо випадкових знайомих, як-от перукаря, галантерейника, продавця сигар та інших, то всі вони, здавалося йому, надто тупі і надто темні, щоб допомогти.

Та головне, через що він нерішуче зволікав, не беручись до розшуків лікаря, це питання: як і хто піде до нього? Про те, щоб пішов особисто Клайд, не могло бути й мови. По-перше, він надто схожий на Гілберта Гріфітса, якого тут всі прекрасно знають, і за якого можуть його прийняти. По-друге, безумовно, він надто добре одягнений, і на цій підставі лікар, мабуть, зажадає від нього більше, ніж він може заплатити, та ще почне ставити всілякі важкі запитання… А от коли б усе це міг влаштувати хто-небудь інший… пояснити все докладно до приходу Роберти…. Але чому б Роберті не піти самій? Чому? Вона на вигляд така проста і невинна, і скромна; і зворушлива. І особливо тепер, коли вона така засмучена і пригнічена, справді ж… Кінець кінцем, хитромудро міркував він сам з собою, адже перед нею, а не перед ним безпосередньо стоїть це завдання, що вимагав невідкладного розв'язання.

І крім того, подумав він, якщо вона піде одна, то, напевно, зуміє влаштувати це дешевше. У неї тепер такий нещасний вигляд… Якби ще умовити її сказати, що її кинув який-небудь молодий чоловік, ім'я якого вона, звичайно, відмовиться назвати… невже лікар, побачивши таку дівчину, нещасну, покинуту, зовсім самотню, зможе відмовити їй? Може, він навіть допоможе їй без грошей, як знати? І тоді він, Клайд, цілком покінчить з усією цією історією.

Отже, він пішов до Роберти, збираючись підготувати її до того, що коли йому пощастить знайти лікаря, вона повинна буде сама поговорити з ним; він, за своїм становищем, не може цього зробити. Але ще перед тим як він заговорив, вона звернулася до нього із запитанням, чи встиг він зробити або дізнатися що-небудь. Чи не продаються де-небудь інші ліки? І він скористався з цієї зручної нагоди, щоб заговорити про лікаря.

— Так, я запитував майже чи не в усіх аптеках, і мені всюди говорили, що коли ці ліки не вплинули, то й інші не допоможуть. Отже я тепер нічого не можу поробити, залишається тільки одне: щоб ти пішла до лікаря. Але, розумієш, біда в тому, що дуже важко знайти такого лікаря, який усе зробить і триматиме язик за зубами. Я вже питав кількох приятелів, — звичайно, не пояснюючи, для кого це потрібно. Але тут нелегко знайти кого-небудь: усі дуже бояться робити такі речі. Розумієш, адже це незаконно. Та я от що хочу знати. Припустимо, я знайду лікаря, який згодиться на це, — чи наважишся ти піти до нього і розповісти, в чому справа? Мені треба це знати.

Вона здивовано подивилася на нього, не зовсім розуміючи, що він пропонує їй іти зовсім одній, і думаючи, що він, звичайно ж, піде з нею. Потім, уявивши собі, що доведеться говорити з лікарем у присутності Клайда, злякано вигукнула:

— Боже мій, страшно подумати, що нам треба йти з цим до лікаря! Отже, він усе знатиме про нас? І потім це ж небезпечно, правда? Хоч, певно, не набагато гірше від цих жахливих пілюль.

Їй хотілося знати докладніше, що і як треба робити, але Клайд не міг просвітити її з цього приводу.

— Не треба так нервувати, — сказав він. — Це ніяк не може пошкодити тобі, я знаю. І нам дуже пощастить, якщо ми знайдемо лікаря, який це зробить. Але от що я хочу знати: якщо я знайду лікаря, чи погодишся ти піти до нього одна?

Вона здригнулася, немовби її ударили, але він, не соромлячись, продовжував:

— Бачиш, я не можу піти з тобою, це ясно. Мене тут багато хто знає, і, крім того, я надто схожий на Гілберта, а вже його, певно, всі знають. Якщо мене визнають за нього чи довідаються, що я його двоюрідний брат або родич, мені — кінець.

його очі говорили не тільки про те, який він буде нещасний, якщо його викриють перед усім Лікургом, — у них таїлася ще одна темна думка: надто підлу роль