Читати книгу - "Маятник Фуко"

«… який може бути лише світанком 24 червня, дня святого Івана, свята літнього сонцестояння…»

«… авжеж, того дня і о тій годині перший промінь сонця, що проникає з вікна, падає на Маятник, і там, де міститься Маятник у мить, коли він зустрічається з сонячним променем, саме в цій точці карти й розташований Пуп!»

«Чудово,» сказав Бельбо. «А якщо погода хмарна?»

«Треба чекати наступного року».

«Даруйте,» сказав Бельбо. «Остання зустріч має відбутися в Єрусалимі. Чи не на вершечку бані Мечеті Омара повинен висіти Маятник?»

«Ні,» переконував я його. «У деяких точках земної кулі Маятник завершує свій цикл за 36 годин, на Північному Полюсі це йому займе 24 години, на екваторі площина коливання не зміниться. Отже, важливо, де він міститься. Якщо тамплієри зробили свої відкриття у Сен-Мартені, тоді їх розрахунки справедливі лише для Парижа, бо в Палестині Маятник креслитиме іншу криву».

«А хто нам сказав, що вони зробили свої відкриття у Сен-Мартені?»

«Про це свідчить те, що вони обрали Сен-Мартен своєю Криївкою й утримували його під своїм наглядом від епохи пріора Сент-Олбанса до Постеля і аж до доби Конвенту, а відтак, після перших експериментів Фуко, розмістили Маятник саме тут. На це вказує чимало чинників».

«Але ж остання зустріч призначена в Єрусалимі».

«То й що? В Єрусалимі повідомлення відтворюється, а це не є справою кількох хвилин. Відтак упродовж року провадяться приготування, і 23 червня наступного року всі шість груп зустрічаються у Парижі, щоб нарешті дізнатися, де розташований Пуп Землі, і тоді братися до підкорення світу».

«Однак,» наполягав Бельбо, «є ще одна річ, яка, на мою думку, тут не клеїться. Те, що остаточне одкровення стосується Пупа Землі, знали всі тридцять шестеро. Маятник уже використовували у соборах, а отже, не був таємницею. Хіба важко було Беконові або Постелеві чи самому Фуко — адже нема сумніву, що він затіяв всю цю історію з Маятником саме тому, що належав до тої кліки — словом, чого їм бракувало, задля всього святого, щоб покласти на підлогу карту світу, розмістивши її за сторонами світу? Ми збилися зі шляху».

«Ми не збилися зі шляху,» сказав я. «Послання відкриває одну річ, якої ніхто не міг знати: про яку саме карту йдеться!»

83

Карта — це не територія.

(Alfred Korzybski, Science and sanity, 1933; 4 вид., The International Non-Aristotelian Library, 1958, II, 4, p. 58)

«Вам, мабуть, відома ситуація у картографії в часи тамплієрів,» говорив я. «У тому столітті в обігу були арабські карти, які, між іншим, розміщали Африку згори, а Європу — знизу, карти мореплавців, загалом досить точні, і карти, складені за три-чотири століття раніше, які у школах вважалися все ще добрими. Зважте, що аби показати, де знаходиться Умбілікус, не потрібно точної карти в тому значенні, як це розуміємо ми. Достатньо, щоб ця карта мала одну прикмету — зорієнтована за сторонами світу, вона повинна вказати на Пуп у той мент, коли на світанку 24 червня на Маятник падає світло. Тепер увага: припустімо, як чисту гіпотезу, що Пуп Землі знаходиться в Єрусалимі. На наших сучасних картах Єрусалим міститься в якомусь певному місці, яке й нині залежить від проекції. А тамплієри мали карту невідомого типу. Але яке це мало для них значення? Адже не Маятник залежить від карти, а карта від Маятника. Ви мене розумієте? Це могла бути найбезглуздіша карта у світі, аби лише, якщо розстелити її під Маятником, віщий сонячний промінь на світанку 24 червня вказав на точку, де саме на цій, а не на іншій карті, знаходиться Єрусалим».

«Але це не вирішує нашої проблеми,» зауважив Діоталлеві.

«Певно, що ні, як і не вирішує проблеми тридцяти шести невидимих. Бо якщо не знатимеш, яку карту взяти, нічого не вийде. Спробуймо уявити собі карту, розміщену канонічним способом, себто схід з боку абсиди, а захід — з боку нави, адже саме так зорієнтовані Церкви. Тепер висунемо якусь гіпотезу, дарма яку: що в той доленосний світанок Маятник повинен опинитися у зоні дещо на схід, майже на межі квадранта південного сходу. Якби це був годинник, ми б сказали, що Маятник повинен показати п’яту двадцять п’ять. Зрозуміло? Тепер погляньте».

Я пішов за історією картографії.

«Ось, номер один, карта з XII століття.

Вона побудована за структурою у вигляді літери Т — зверху знаходиться Азія з Земним Раєм, ліворуч — Європа, праворуч — Африка, а далі за Африкою зображені навіть Антиподи. Номер два, карта в дусі Somnium Scipionis[230] Макробія, яка в низці версій використовувалася аж до XVI сторіччя.

Африка тут дещо вузькувата, та дарма. Тепер дивіться уважно: якщо покласти ці дві карти за сторонами світу, ви помітите, що на першій п’ята двадцять п’ять відповідає Аравії, а на другій — Новій Зеландії, оскільки в цьому місці тут Антиподи. Маятник може відкрити тобі все, але якщо не знаєш, яку карту взяти, це заведе тебе на манівці. Послання містить строго зашифровані інструкції, де знайти потрібну карту, яка, можливо, була складена саме для цієї мети. Послання говорить, де слід шукати карту, в якому рукописі, в якій бібліотеці, в якому абатстві, замку. А могло бути й таке, що Ді або Бекон чи інші навіть відтворили послання, хто їх знає, і в ньому говорилося, що карта знаходиться у такому й такому місці, але тим часом у Європі сталося чимало подій, абатство, де була карта, згоріло, або карту викрали й заховали бозна-де. Можливо, хтось має ту карту, але не знає, яке її призначення, або знає, що вона має якесь призначення, але не знає достеменно яке, й мандрує по світі, шукаючи на неї покупця. Подумайте тільки, вся ця круговерть пропозицій, фальшивих слідів, послань, які говорять про щось інше, але їх тлумачать так, ніби вони говорять про карту, і послань, які говорять про карту, але їх тлумачать так, ніби вони натякають хтозна на що