Читати книгу - "Зірки Егера"

Але Гергей не гониться за ними. Він зупиняється і сурмить збір.

З-поміж наметів вискакують угорці, біжать до командира.

— Турки тікають! — кричить Гергей.— Беріть, хлопці, все, що можна, тільки не випускайте з рук вуздечок. Хапайте з вогнищ головешки і кидайте їх у намети!

Угорці знову розсипаються. Гергей струшує кров з шаблі, щоб очистити її, тричі проколює лезом полотнище намету.

— Тьху! Гидотна робота! — задихаючись, каже він Золтаї, який і свою шаблю витирає так само.

А турків уже й слід прохолов.

Гергей кличе до себе Фюгеді:

— Ходімо оглянемо всі шатра підряд.

При тьмавому місячному світлі не відрізниш намету старшого офіцера. Намети всі різні — один круглий, другий — чотирикутний. Та й у тих, які розкішні й заздалегідь підготовлені для старших чинів, поки що спали рядові.

Гергей зриває з одного намету прапор з кінським хвостом і, побачивши Криштофа, вигукує:

— Ну як, хлопче, порубав?

— Двох! — захекавшись, каже зброєносець.

— Лише двох?

— Решта повтікали.

Солдати роздобули кілька підвід і маж. Накидали на них те, що не вдалося навантажити на коней: килими, золочені бунчуки, оздоблені коштовним камінням кутаси (нашийна прикраса коня), збрую, скрині з одягом, шоломи, зброю, посуд — словом, усе, що траплялося під руку. Навіть кілька наметів розібрали й теж кинули на одну з підвід.

Коли повернулися до фортеці, вже світало.

Добо нетерпляче ждав їх на вежі. Якщо вилазка буде невдалою, люди у фортеці підупадуть духом. Та найбільше його непокоїло те, що Гергей узяв із собою трьох старших офіцерів. Та побачивши зброєносця, який мчав попереду загону, навантажених коней, підводи, мажі і самого Гергея, котрий ще здалеку вимахував бунчуком, Добо засяяв од радості.

Витязі влетіли у ворота. Народ вітав їх захопленими вигуками.

Людей у загоні не те що не поменшало, а навіть збільшилось: людолов привів гурка з кляпом у роті. Коротка синя чумарка, жовті шаровари, постоли — ось і весь одяг полоненого. Тюрбан з чисто поголеної голови десь загубився, сиві кострубаті вуса нависли над губами. Обурений турок люто водив налитими кров'ю очима. Хлопець притягнув полоненого аж до Добо і тільки там вийняв йому з рота затичку, наспіх зроблену зі шматка чалми.

— Пане капітан, насмілюсь доповісти: ми привели язика!

— Віслюк! — заревів розлючений тигр просто в очі сміливцю.

Не часто вдавалося розсмішити Добо, але тут він весело зареготав, аж сльози йому виступили на очах.

— Варшані! — звернувся він до полоненого,— ти, бачу, став справжнім турком! — І, повернувшись до солдата, наказав:— Та розв'яжи ти його! Це ж наш вивідувач.

— Хотів цьому ідіотові пояснити, що я угорець,— бідкався Варшані.— Та тільки слово скажу, а він мене по макітрі, а потім навіть рота заткнув.— І Варшані грізно підняв руку, маючи намір віддячити за ляпаса.

Солдат знічено відійшов убік.

Добо покликав Гергея і Мекчеї, гукнув вивідувача.

— Ходімо!

Вони піднялись у зведений над внутрішніми воротами двоповерховий будинок з башточкою і ввійшли до кімнати воротаря.

Добо вмостився у плетеному кріслі й знаком наказав Варшані розповідати.

— Так от, пане капітан,— почав вивідувач, погладжуючи занімілу руку.— Суне рать. Попереду — Ахмет-паша. На ніч зупинилися в Абоні. Передові частини на чолі з Мондо-беєм дійшли до Маклара... Дідько б його вхопив! — додав сердито.

«Дідько б його вхопив!» стосувалося солдата, який приволік Варшані до фортеці. Мотузка залишила глибокі сліди на руках, голова гула від ударів.

— Значить, був з вами і бей? — стрепенувся Гергей.— От кого треба було впіймати!

— Та хіба його подужаєш! — махнув рукою вивідувач.— Він же товстий, як монастирський кнур. Ваги в ньому фунтів триста, якщо не більше.

— Як ти його назвав?

— Мондо. Його й куля не бере. Беєм він став недавно, після темешварської битви. А втім, солдати його, як і раніше, звуть Гайваном.

Усміхнувшись, Гергей труснув головою.

— Це він. Точно він,— Гергей повернувся до обох капітанів,— той, про якого я недавно ввечері розповідав. Ну, тут його куля візьме!

— Кажи далі,— кивнув Добо вивідувачу.

— Потів підійде бейлер-бей Махмед Соколович. Це славнозвісний гармаш. Усе робить сам: і гармати встановлює, і перший вистрілює. Кажуть, у нього таке око, що й крізь мури бачить. Але я в те не вірю.