Читати книгу - "Гірка правда"

Прочитавши останнє твердження, робиться враження, що Гута Пєняцька - було мирне, Богу духа винне село, на яке напали... Невже ж село, яке творило свого роду сильно озброєне совєтсько-польське гніздо, яке могло відстояти кілька атак... дало себе так легко вимордувати нехай і військовій частині?

Автор пише, неначе не знає того, що "село", це місцевість, в якій живуть мирні жителі, і в якому за певних умов можуть отаборитися такі чи інші воєнізовані відділи, в цьому випадку радянські партизани і А.К. Отаборилися не питавши на це дозволу в цивільного населення. Хто пережив війну у Східній і Центральній Європі, знає досконало, що про такий дозвіл ні військо, ні партизани ніколи не зверталися. І кількаденна оборона Гути Пєняцької зовсім не свідчить про те, що обороняли його жителі. Його обороняли відділи А.К., про що виразно пишуть польські автори. А напад 27 лютого 1944 р. мав місце тоді, коли не було в селі червоних партизанів. А вояків А.К. було аж восьмеро! Повторюю: жителі села не мали впливу на те, коли партизани ночують в ньому, або коли виходять з села. Атакуючи великими силами Гуту Пєняцьку 27 лютого 1944 p., можна було зробити обшук за партизанами, але в ході операції виявилося, що їх у селі немає. То пощо було зганяти мирне населення до костьола? Пощо було його там мордувати? Що це має спільного з поборюванням партизанів?

Тут ще раз пригадую: Створені німцями дві СС дивізії з т. зв. "власовців", не скерували своєї зброї проти повстанців Праги, вони перейшли на сторону повстанців.

І ще про таку контроверсійну справу: Польські автори, між ними Е. Серванський та І. Травінська, у книжці "Німецькі злочини у Варшаві 1944 р.",[452] пишуть про участь українців, зокрема відділів СС дивізії "Галичина", у придушуванні по-звірськи Варшавського повстання 1944 р. У цій справі взяли слово два українські націоналістичні автори - Василь Верига у книжці "Дорогами Другої світової війни"[453], а також Борис Левицький у розвідці "Українці і ліквідація Варшавського повстання".[454] Оба автори доказують, що ні українці взагалі, ні зокрема відділи СС дивізії "Галичина" не брали участі в придушуванні Варшавського повстання. Скажу декілька речень про твердження обох авторів, зовсім не підтверджуючи ані заперечуючи участі українців у придушуванні Варшавського повстання.

Почну від методологічного зауваження: Тільки в небагатьох, дуже вузьких темах, можна проводити доказ неіснування. Наприклад, я можу доказувати, що в "Енциклопедія Брітанніка", видання 1973 р., в томі 17 немає гасла "патріотизм", тому що на стор. 467, де воно за азбукою повинно бути - його немає. Це можна доказати, посилаючись на це видання, про це можна переконатися, заглянувши до відповідного тома. Але я вже не брався б доказувати і нікому цього не радив би робити, що в річках Канади немає т. зв. "королівського коропа", хоч усі рибалки, з якими я в Канаді спілкувався, твердять, що його в цілій Канаді немає. А я такого піймав 1992 р. в річці Вест Гамбер Рівер. А коли б і не спіймав, то не міг би виключити, що таких коропів немає десь у ріках Британської Колумбії чи в ріках інших провінцій. Проведення доказу неіснування королівського коропа в ріках Канади - фізично неможливе. Щоб це доказати, треба було б спустити воду з усіх рік і озер в Канаді і переглянути всі риби, кожну рибину.

У цьому контексті негативні докази Василя Вериги і Бориса Левицького не мають ніякої наукової вартості. А на них з цілою повагою посилається польський автор - Т.А. Ольшанський.

Василь Верига пише:

Щоб більше до цієї теми не повертатися, хочемо ствердити, що перед вибухом повстання 1 серпня 1944 р. жодної сотні дивізії "Галичина" у Варшаві не було, бо з кінцем червня Дивізія у повному своєму бойовому складі виїхала була на фронт під Броди у Галичині, де й була розбита в днях 21-22 липня 1944 р. (стор. 125).

Автор пише таке, неначе ніколи не знав, ніколи не чув про створення з перших добровольців до СС дивізії "Галичина" поліційних полків, які теж виступали під фірмою тієї СС дивізії "Галичина". Свою книгу Василь Верига видав 1980 року, а книжка Вольфа-Дітріха Гайке була видана 1970 року, і то Братством колищніх вояків дивізії, в якому автор активно від багатьох років діє.

Неповажним у цьому контексті є "доказ" автора В. Вериги з опублікованої в паризькій "Культурі" статті Любомира Ортинського, котрий ствердив там, що перший раз він стрінувся з тим обвинуваченням в таборі полонених в Авербах... де... перебували тисячі українських старшин і вояків 1-ої Дивізії. Адже логічним могло бути й таке, що Л. Ортинський розмовляв навіть з учасником придушування повстання, а той йому про це не сказав, бо не хотів казати. Такі докази - не докази.

У зв'язку зі сказаним слід пам'ятати про те, що: а) Згідно до інформації у згаданій уже праці Юзефа Файковського і Яна Релігі відділи СС дивізії "Галичина" брали участь у пацифікаціях польських сіл на такому терені і в такому часі: воєвідство Тарнобжеське в днях 1 і 2 лютого 1944 p., воєвідство Ряшівське - 8.06.1944 p., воєвідство Замойське від 2.07.1944 p., воєвідство Кєлецьке 28-29 липня 1944 р. і в воєвідстві Тарновськім 23-24 вересня 1944