Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

— Все це я знаю, брате Кепе, і гадаю, що готовий зустріти гірку долю солдата... От тільки бідна Мейбл...

— Що ж, це таки важкий тягар, сам розумію; але ж ти не хотів би взяти її з собою, якби навіть і міг, правда ж, ні? А тому краще зробити цю розлуку якомога легшою. Мейбл дівчина добра, як була і її матір. Оскільки покійна, як-не-як, а доводилася мені сестрою, то я вже потурбуюся, щоб її доньку видати за доброго чоловіка, якщо, звичайно, ми зостанемося живі й наші скальпи вціліють, бо навряд, щоб знайшовся такий жених, який захотів би увійти в оскальповану сім’ю.

— Брате, моя донечка заручена... Вона стане дружиною Слідопита.

— Що ж, брате Дангеме, кожен міркує по-своєму і по-своєму дивиться на речі, тільки мені здається, що ці заручини не до душі Мейбл. Я нічогісінько не маю проти віку Слідопита, бо я не з тих, які вважають, буцімто лише молодий чоловік здатний зробити дівчину щасливою. Коли вже на те пішло, то я тобі скажу: найкращий чоловік, коли він десь так під п’ятдесят, але при цьому між чоловіком і дружиною не повинно бути жодних обставин, які могли б зробити їх нещасливими. Обставини іноді можуть таке зробити з подружнього життя, що й сам чорт не передбачить; а крім того, я вважаю, що Слідопит набагато поступається перед моєю небогою освіченістю та вихованням. Ти дуже мало знаєш свою дочку, сержанте, тому навіть уявлення не маєш, які великі її знання. Вона перед тобою ще ніяковіє, а хай би вона як слід оббулася і показала все, що знає, ти побачив би, що навіть не в кожного вчителя є такий вантаж знань у трюмі, як у нашої крихітки.

— Вона добра донечка... дорога моя, добра донечка,— прошепотів сержант, і його очі налилися слізьми.— То моє нещастя, що я так мало її знав...

— Вона й справді добра дівчина й занадто вже багато зна, як для неборака Слідопита, який по-своєму розумний і в своїй справі вельми тямущий, але розуміється на важливих життєвих питаннях рівно стільки, як ти на сферичній тригонометрії.

— Ех, брате Кепе! Якби Слідопит був зостався з нами, цього нещастя, може б, і не трапилося!

— Цілком ймовірно! Навіть його найлютіший ворог і той не заперечуватиме, що Слідопит чудовий провідник; але, сержанте, якщо казати правду, ти взагалі керував експедицією з якимось недбальством; тобі слід було, не доходячи до гавані, лягти в дрейф і, як я вже казав, вислати шлюпку для розвідки. Ти повинен покаятися в цьому. 1 я тобі нагадую про це, тому що на сповіді треба говорити тільки щиру правду.

— Мої помилки дорого обійшлися нам, брате Кепе, а бідолашній Мейбл, чого доброго, ще доведеться за них розплачуватися; проте мені здається, що цього лиха не трапилося б, якби не зрада. Боюся, шуряче, чи й справді не виказав нас ворогові цей Джаспер — Прісна Вода.

— Оце й я так думаю: ця прісна вода рано чи пізно, а обов’язково підмиє моральні підвалини кому завгодно. Ми з поручником М’юром обговорювали вже це питання, сидячи в тій норі під скелею, і теж прийшли до висновку, що тільки завдяки Джасперовій зраді ми опинилися в такій пекельній халепі. Ну, але краще б тобі, сержанте, зібратися з думками й поміркувати про інші справи. Коли ось-ось маєш входити до незнайомого порту, то розсудливіше думати про те, як стати на якір, ніж перебирати в пам’яті пригоди, що зазнав під час мандрів. Для них на кораблі існує бортовий журнал, в нього під відповідними графами занотовуються всі такі події, котрі потім говорять «за» чи «проти» нас... А он і Слідопиті чи не трапилося, бува, щось під вітром, що нас несе по драбині, мов індіянина у кільватері скальпа?

Провідник застережливо подав Кепові пальцем знак мовчати й поманив його до себе нагору, дозволивши тим самим Мейбл злізти вниз і зайняти його місце коло сержанта.

— Зараз мусимо діяти обачно й сміливо,— тихо промовив Слідопит.— Ці гади й справді надумали спалити блокгауз, бо добре знають, що їм нічого не виграти, якщо він стоятиме. Я чую голос того волоцюги Гострої Стріли; він підмовляє їх зробити це чорне діло, доки ще темно. Треба бути напоготові, Солона Водо, і діяти! На щастя, тут у нас є чотири чи п’ять діжок води, а це щось та значить при облозі. До того ж я не припускаю, щоб Змій, перебуваючи на волі, не прийшов нам на допомогу.

Не чекаючи, доки його попросять вдруге, Кеп тихесенько поспішив за Слідопитом, а Мейбл тим часом зайняла його місце коло убогої батькової постелі. Провідник, сховавши заздалегідь свічку, щоб не освітити себе й не стати мішенню для зрадницької кулі, відкрив одну з бійниць, став збоку й чекав на виклик, готовий відповісти. По добрій хвилі тишу, нарешті, порушив М’юрів голос.

— Добродію Слідопите! — гукнув шотландець.— Чуєте, добродію Слідопите? Вас викликає на переговори друг. Можете не боятися й сміливо підійти до бійниці: доки ви вестимете розмову з офіцером п’ятдесят п’ятого полку, вам остерігатися нічого!

— Чого вам треба, квартирмейстере? Чого вам треба? Я знаю п’ятдесят п’ятий полк і вважаю, що це хоробрий полк, хоча я більше люблю шістдесятий, а взагалі не схиляюся ні перед першим, ні перед другим так, як перед делаварами. Але чого ви, власне, хочете, квартирмейстере? У вас, певне, якесь негайне доручення, якщо ви підійшли прямісінько під бійниці о такій пізній годині, та ще й добре знаючи, що «оленебій» зі мною?

— О, я не маю чого боятися, бо ви, Слідопите, не заподієте ніякого зла другові. Ви— людина розсудлива і своєю відвагою зажили вже собі такої слави по всьому кордоні, що для підтримання її вам не треба якогось нерозважливого вбивства. Ви не можете не знати, друже мій, що добровільна здача, коли опір стає марним, робить багато більше честі, ніж безглузде продовження боротьби всупереч усім правилам війни. Ворог набагато переважає нас своєю силою, хоробрий мій друже! Тому я раджу вам здати блокгауза з умовою, що з нами після цього поводитимуться, як із законними військовополоненими.

— Дякую вам за цю пораду, квартирмейстере, яка тим приємніша, що анічогісінько не варта. Проте не в моїй натурі здавати фортецю, доки в ній є що їсти й