Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

розповідав нічого, а казав лише, що вони – убиті горем люди, і що він не хоче говорити на цю болючу тему), не лише тому, що він різко й незрозуміло чому кинув бейсбол (заявивши, що тепер йому достатньо й одного баскетболу, бо бейсбол йому обрид, що явно не відповідало дійсності, бо Роза бачила, що після початку сезону її син перечитував в ранковій газеті звіти про ігри з тим же самим жвавим інтересом, що й раніше), і не лише тому, що її хлопець, який колись користувався успіхом у дівчат, тепер не мав подруги, дедалі менше ходив на гулянки, а через все вищезгадане разом, а особливо тому, що в очах у Фергюсона з’явився якийсь новий вираз, вираз відчуженості й зануреності в самого себе, якого ніколи раніше не було за всі роки, що вона його знала, а до всіх цих тривог про емоційне здоров’я Фергюсона додавалася ще й одна новина, з якою Роза мала з ним поділитися, погана новина, і тому з’явилася необхідність їм обом сісти й поговорити.

Розмову вона призначила на четвер, коли Енджі Блай, їхня хатня робітниця, мала вихідний, а батько Фергюсона мав повернутися додому не раніше десятої або десятої тридцять, тож у них мало бути достатньо часу, щоби пообідати удвох, а потім довгенько поговорити тет-а-тет. Побоюючись починати післяобідню розмову сам на сам з постановки Фергюсону нав’язливих і неприємних запитань, які, скоріш за все, призвели б до того, що він замкнувся б у собі й пішов з-за столу, Роза утримала його біля себе, сповістивши спершу погану новину, сумну й погану новину про матір Емі, Ліз, у якої щойно діагностували рак, дуже агресивну й небезпечну форму раку, котра зведе її в могилу буквально через кілька місяців, можливо, навіть тижнів – рак підшлункової залози, жодної надії, жодних ліків, попереду – нічого, окрім болю та смерті. Спершу Фергюсону було важко усвідомити те, що казала йому матір, оскільки Емі й півсловом не обмовилася йому про захворювання її матері, і це було дивно з огляду на те, що Емі була його близькою подругою й ділилася з ним про всі свої проблеми, страхи та сумніви, тому перш ніж до Фергюсона почав доходити сенс фрази «рак підшлункової залози», йому захотілося дізнатися, хто втаємничив його матір в цю інформацію, про яку, схоже, не відала навіть рідна донька місіс Шнайдерман. «Мені розповів про це Ден», відповіла Роза, і це лише поглибило синівське сум’яття, бо чому це чоловік мав спершу ділитися такою інформацією з подругою, а не з рідною донькою, але матір пояснила Фергюсону, що Ден хотів розповісти обом своїм дітям одночасно, гадаючи, що їм буде легше пережити цю новину разом, а не поодинці, і тому чекав на приїзд Джима з Бостону завтра опівдні, щоби потім поговорити з ним та Емі в одній компанії. Ліз вже кілька днів у шпиталі, додала матір, але обом дітям сказали, що вона начебто поїхала до матері в Чикаго.

Бідолаха Емі, подумав Фергюсон. Вона роками конфліктувала зі своєю матір’ю, і тепер, коли матір мала невдовзі померти, стосунки між ними так і залишаться нез’ясованими. Це буде для неї дуже важко, значно важче, аніж пережити дочасну смерть людини, з якою маєш добрі стосунки, яку ти любив та беззастережно обожнював, бо в такому разі можна буде зберегти пам’ять про цю людину з неперерваною ніжністю, навіть радістю, жахливою й болісною радістю, тоді як про свою матір Емі завжди думатиме з непозбутнім почуттям докору. Місіс Шнайдерман завжди була для Фергюсона химерним створінням відтоді, як він познайомився з нею іще малим хлопцем – така собі суперечлива суміш сильних та слабких сторін, поєднаних чеснотами, притаманними розвиненому інтелекту; вона вміло вела господарство, добре розбиралася в політиці (в Пемброк-коледжі її профільною дисципліною була історія), і була самозабутньо відданою своєму чоловікові та двом дітям, але водночас в цій жінці була якась нервозність та пригніченість, створювалося враження, наче вона глибоко жалкувала за чимось, що хотіла, але так і не змогла досягти у своєму житті (можливо, місіс Шнайдерман мріяла про якусь кар’єру, роботу, достатньо важливу для того, аби перетворити її на впливову персону), а через те, що їй дісталася менш романтична посада домогосподарки, вона, схоже, збиралася довести всьому світу, що була розумнішою за будь-кого, освіченішою за будь-кого, знала більше, аніж будь-хто, і не лише про якісь окремо взяті речі, а про все без винятку, і річ була у тім, що ця жінка дійсно була вражаюче обізнаною в різноманітних сферах знань. Не підлягало сумніву, що місіс Шнайдерман була найглибше поінформованою людиною з усіх, кого Фергюсон будь-коли зустрічав у своєму житті але проблема з всезнайком нервозного типу полягає в тім, що він не може змовчати, коли хтось каже щось, на її думку, хибне, і це з місіс Шнайдерман траплялося знову й знову, бо вона була єдиною особою в кімнаті, котра знала, скільки міліграмів вітаміну А містить сира морквина середнього розміру, вона була єдиною людиною, котра знала, скільки голосів здобув Рузвельт в Колегії виборників під час виборів Президента США в 1936 році, вона була єдиною, на скільки кінських сил відрізнялася потужність двигунів «шевроле» моделі «Імпала» 1960 року та «бьюїку» моделі «Скайларк» 1961 року випуску, і хоча й була вона завжди правою, але тривале перебування в її присутності могло будь-кого довести до сказу, бо однією з вад місіс Шнайдерман було те, що вона забагато говорила, тому Фергюсон завжди дивувався – як це її чоловік та двоє дітей примудряються жити з нею під одним дахом, регулярно зазнаючи всіх оцих словесних бомбардувань, слухаючи цю безперервну тріскотню, в якій не було відмінностей між речами важливими та другорядними, ці розмови, які могли вразити вас своєю інтелектуальністю та прозорливістю – або занудити мало не до смерті своєю повною беззмістовністю, як це було одного вечора, коли Фергюсон з Емі сиділи ззаду в авто Шнайдерманів по дорозі до кінотеатру, і місіс Шнайдерман цілих півгодини розписувала своєму чоловікові, як вона переклала свою одіж в шифоньєрі у спальні, детально знайомлячи його з тим, як вона готувалася до цієї операції і що й куди перекладала – сорочки з довгим рукавом в один бік, сорочки з коротким рукавом – в другий, чому чорні шкарпетки слід зберігати окремо від синіх, а сині – від білих, які вона вдягала, коли грала в теніс, і так далі й таке інше. Одна дріб’язкова деталь нагромаджувалася на попередню, і на той момент, коли вони під’їхали до кінотеатру, проживши