Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

в буквальному сенсі слова з півгодини всередині шифоньєру, Емі вже впивалася нігтями в руку Фергюсону, щоби не розкричатися, власне вона кричала, тільки зашифровано – ворушачи вп’ятими пальцями. Ні, її матір не можна було назвати неадекватною чи нетурботливою, сказав Фергюсон сам собі. Хто-хто, а вона турбувалася аж надміру, любила надміру, надміру вірила в блискуче майбутнє своєї доньки, але курйозним ефектом отої «надмірності» було, як здогадувався Фергюсон, те, що ця надмірність породжувала таке ж саме відторгнення, як і «недостатність», особливо коли надмірність була настільки сильною, що розмивала межі між дитиною й матір’ю і ставала приводом для надокучливого втручання, а через те, що Емі найбільше потребувала можливості «вільно дихати», вона роздратовано опиралася кожного разу, коли починала відчувати задушливе й настійливе материне втручання в найменші аспекти її життя – від домашніх завдань і до нотацій про необхідність регулярно чистити зуби, від розпитувань про амурні справи її шкільних подруг і до критичного ставлення щодо її зачіски, від застереження щодо шкідливості алкоголю і до тихих монотонних просторікувань про те, що не слід спокушати хлопців надміром губної помади. «Вона мене до сказу доводить», часто скаржилася Емі Фергюсону, або «Матір гадає, що вона – командувач поліції думок і має право залазити до моєї голови», або «Мабуть, мені треба завагітніти, аби у неї з’явилася можливість перейматися чимось реальним». Тож Емі чинила опір, звинувачуючи свою матір в недобросовісності, в бажанні нашкодити, вдаючи, що вона підтримує її, і взагалі – чом би їй не відчепитися від неї як, наприклад, вона відчепилася від Джима? Вона сварилися знову і знову, і якби не її врівноважений і доброзичливий батько, її іронічний і люблячий жарти батько, котрий постійно намагався їх помирити, то періодичні спалахи конфліктів між Емі та її матір’ю вже давно би переросли у перманентну й тотальну війну. Бідолашна місіс Шнайдерман. Своєю нерозумною любов’ю вона вбила любов своєї доньки. А потім, розвиваючи далі цю думку, Фергюсон сказав сам собі: «Шкода тих нелюбимих батьків, яких ховають в сиру землю – і шкода їхніх дітей».

Втім, Фергюсону важко було збагнути, чому матір розповіла йому про хворобу місіс Шнайдерман, смертельну хворобу, про яку на той момент не знали навіть Джим з Емі, а після того, як він сказав все, що належить казати у таких випадках (як жахливо, як несправедливо, як жорстоко – в такому молодому віці), Фергюсон поцікавився у матері, чому вона застерегла його наперед. Мабуть, це негарно, припустив він, бо має таке відчуття, начебто вони таємно шепочуться поза спинами родини Шнайдерманів, але матір сказала, що ні, аж ніяк, вона каже це йому для того, щоби він не був надто шокований, коли йому цю новину розповість Емі, щоби був готовий до удару і зміг сприйняти його спокійно, бо спокійна реакція зміцнить його дружбу з Емі, якій друг буде потрібен зараз більш, ніж коли-небудь, і не лише зараз, а й протягом тривалого часу в майбутньому. Що ж, в цьому є певний сенс, припустив Фергюсон, але недостатньо, явно недостатньо сенсу, а через те, що його матір зазвичай бувала дуже розважливою й передбачливою, розмовляючи з ним про такі складні ситуації, як ця, він подумав, а чи не приховує вона щось від нього, чи не замовчує якусь частину історії навіть попри те, що відкрила йому певні її аспекти, наприклад – правдоподібне пояснення слів «Ден мені розповів», бо чому це Ден Шнайдерман взагалі вирішив поділитися з нею новиною про рак у своєї дружини? Так, вони – давні друзі, вони знають один одного понад двадцять років, але вони – не близькі друзі, наскільки міг судити Фергюсон, не такі близькі, як вони з Емі, однак все одно батько Емі в час біди пішов до матері Фергюсона й вилив їй душу, що було актом, котрий потребував не лише високого рівня взаємної довіри, а й тої інтимності, яка існує лише поміж дуже близькими друзями.

Вони поговорили про місіс Шнайдерман іще кілька хвилин, не бажаючи казати про неї нічого недоброго, але водночас зійшовшись на тім, що вона так і не змогла знайти вірного підходу до своєї доньки, а найбільшою її проблемою є невміння вчасно зупинитися (за словами Рози), або ж позадкувати (за словами Фергюсона), після чого, майже непомітно, обговорення непростих стосунків Емі з її матір’ю переросло в дискусію про непрості стосунки Фергюсона з батьком, а коли вони торкнулися цієї теми, до якої Роза підштовхувала розмову від самого початку, вона ошелешила сина несподівано прямим запитанням: «Скажи-но мені, Арчі, а чому це ти став визвірятися на свого батька?» Це питання настільки його спантеличило, що він не встиг вигадати неправдивої відповіді. Застуканий зненацька та беззахисний, більше не в змозі уникати правди, Фергюсон взяв та й вибовкнув все про оту дріб’язкову справу зі зниклим примірником оповідання «Два черевики – пара», і наскільки сильно образило його те, що минуло півроку, а батько й досі про це оповідання ані слова не вимовив.

– Йому надто соромно, – сказала матір.

– Соромно? Що це за відмовка така? Він – мужик чи хто? Все, що він мав зробити, – це поговорити зі мною й пояснити, що сталося.

– А чом би ти сам у нього не спитав?

– Я не зобов’язаний питати його. Це він зобов’язаний мені розповісти.

– Чи не надто ти до нього жорстокий?

– Це він до мене жорстокий, а не я до нього. Він настільки бездушний, настільки загорнутий сам у себе, що перетворив нашу сім’ю на справжнісінький кошмар!

– Арчі…

– Гаразд, може, і не на кошмар. А на зону лиха. А наш будинок… це все одно, що жити в одному з отих бісових холодильників, якими він торгує.

– Отак ти себе відчуваєш?

– Так, мамо, тут холодно, дуже холодно, особливо в стосунках між тобою і ним, і мені страшенно жаль, що ти дозволила йому умовити тебе закрити свою студію. Тобі слід фотографією займатися, а не в бридж грати.

– Які б проблеми між мною та твоїм батьком не виникали, вони не мають жодного стосунку до того, що відбувається між батьком та тобою. Ти маєш дати йому іще один шанс, Арчі.

– Сумніваюся.

– А я не сумніваюся, і якщо ти підеш зі мною нагору, то я покажу тобі – чому.

Після такої загадкової пропозиції Фергюсон з матір’ю встали з-за столу, вийшли з їдальні, і він поплентався слідком за матір’ю на другий поверх, де вони звернули ліворуч і увійшли до батьківської спальні, куди він заходив тепер дуже рідко. Фергюсон зупинився й став дивитися, як матір відчинила дверцята стінної