Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Альфред із тобою?

— Ні.

— Чому? — суворо запитав він.

Потиснула плечима.

— Не знала, що його можна взяти і він не знав. А то б із задоволенням полетів.

— Коли прилітаєте?

— Ще добу. Хтось із нас трьох зателефонує.

— Будь обережна. А якщо цей кнур буде чіплятися скажи, що я його на поєдинок честі викличу і порву.

Я закрила обличчя рукам і посміхнулася. Потім збентежена подивилася на прийомного батька.

— Дякую.

— Постарайся там не затримуватися, а то Мартіна засмутиться, якщо весілля доведеться сильно рухати. І взагалі вона засмутиться, якщо з тобою щось трапиться.

Я зніяковіло посміхнулася.

— Ізо, будь обережна.

— Буду.

— Іди вже спати, бачу ж що ти не лягала.

— Хотіла спочатку з вами поговорити.

— Ех моя маленька донечка така доросла і самостійна, — по-батьківськи сказав Олександр. — Іди спи. Подзвониш коли прилетите.

— Добре.

Він сам відключився, а я пішла спати. Довелося випити снодійне, а то сну не було ні в одному оці. Зате після цього я так добре виспалася. Проспала майже добу і прокинулася тільки завдяки Антуану, він мене розбудив. Відправив у душ і збирати речі. Поїли перед посадкою і пішли на корабель, який доставить нас безпосередньо на планету. Наш залишиться недалеко біля планети чекати на нас.

По приїзду зорієнтувалися ще в космопорті, що я, з Германом і кількома хлопцями, одразу їду до місцевого відділку поліції, яке мало б відреагувати на заворушення на підприємстві. Щоправда потім був сюрприз, що в цьому місті тільки одне відділення поліції.

— Так навіть простіше. Артем ти з хлопцями поїдеш до нашого підприємства. Будьте вкрай обережні і налізьте під вогонь. Антуане, куди б тебе сховати.

— Так я не зрозумів, я тобі що хлопчик маленький нетямущий?

— Ні, ти той, без кого я сама не впораюся. Може, поки що поїдеш із кимось із хлопців у готель. Зробиш нам прикриття, типу приїхав подивитися, як тут наші влаштувалися. І для початку заселяєшся в готель. Візьмеш номерів скільки потрібно. Бажано на одному поверсі й підряд. Нам у будь-якому випадку потрібно буде десь жити.

Антуан скривився як від зубного болю.

— Що? Інші ідеї?

— Я поїду з тобою у відділок. Кімнати потім знімемо, думаю нам не варто сильно розділятися.

— Він має рацію, — сказав Артем, — краще з вами поїде четверо хлопців, включно з Германом.

— Гаразд. Тоді зараз беремо машини і їдемо.

Щоправда, під час оренди машин вирішили, що зі мною поїдуть тільки двоє з охорони і Герман. Так ми всі поміщалися в одну машину. Поки їхали написала Олександру, що ми вже на планеті. А коханому ще, що вже поспілкувалася з королем. Перед тим як заходити до відділку, одягла сорочку з кишенею на грудях. Попередньо ввімкнула відеозапис. Антуан тільки посміхнувся, і ніяк не прокоментував. Уже за кілька хвилин знайшли кабінет службовця, який мав розібратися з неподобством, що коїлося біля нашого підприємства.

Це виявився якуїнець середнього віку. Точно не старий і не молодий. Точніше мені визначити було складно. Вислухавши мене він тільки знизав плечима.

— Ні чим не можу допомогти, не було жодної заяви.

— А як же ті заворушення, що потрапили в новини, думаєте це фейк?

— Ізабелла. Це не моя юрисдикція, — подивився він на мене так виразно.

— Зрозуміло, потрібно йти до вашого начальства.

— Краще не варто, — злякався чоловік, — краще не втручайтеся. Адже гірше буде.

Я бачила, що він наляканий.

— Вибачте сер, не можу не втручатися. Це моє підприємство і на ньому, як ви напевно знаєте, працює більша частина міста. І якщо воно закриється, то багато істот втратять роботу, а це неправильно.

— Ну я вас типу попередив. Я ні чого не можу зробити.

— У якому кабінеті ваш найголовніший начальник?

— Прямо по коридору, найдальші двері. Вибачте, я не можу, інакше мене... — він нервово хрюкнув.

Я спокійно вийшла. Дістала телефон, зберегла запис і підійшовши до кабінету натиснула новий запис. Не варто змішувати два відео. Постукала і, не дочекавшись відповіді, увійшла. Це прости господи, товстий кнур сидів, закинувши ноги на стіл і жуючи щось схоже на жолуді. Швидко прочитала табличку на столі Ганзін.

— Добрий день, пане Ганзін.

Він перевів погляд на мене і мало не подавився жолудем.

— Що ви тут робите? Хто вас впустив?

— А що не повинні були? Я до вас у дуже важливій справі, пане Ганзін. Ви ж знаєте про заворушення біля підприємства з виробництва деталей для космічних кораблів? Бачу, знаєте, якраз дивитеся новини про них. Так чому ж ви нічого не робите?