Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Він витріщившись дивився на мене.

— Що ж ви мовчите?

Він вимкнув телевізор і з роздратуванням подивився на мене. Якби міг убити поглядом, я вже померла. Мабуть, він вирішив, що найкраща стратегія — це напад.

— А ти хто така взагалі?

— Я Ізабелла Норіх, власниця підприємства, біля якого зараз заворушення.

— Ось самі й усувайте свавілля ваших робітників.

— Так це не мої робітники влаштували обстріл. І до вас уже зверталися по допомогу, а ви ні як не реагуєте. А повинні бути зацікавлені прибирати злочинність у місті. А ви не дієте.

— Це ви зараз на що натякаєте?

— Я прямо кажу, що ви не виконуєте свої обов'язки. У вас у місті стріляють. Мої робітники були поранені. А ви не можете розібратися. Ці бандити блокують роботу підприємства. Вам мало того, що воно з колишнім власником практично стало банкрутом. Хочете, щоб ваші співвітчизники залишилися без роботи. Так вам від цього краще не стане. Якщо в істот не буде роботи почнуться заворушення.

Він злісно гаркнув, мені навіть здалося, що зараз кинеться на мене.

— Пішла геть!

— Значить так. Ну що ж, мабуть, ви дорого продалися і жодного патріотизму.

Він заричав і вже хотів було кинутися, я швидко вискочила з кабінету до своїх хлопців. Одразу вимкнула відеозапис.

— Пішли звідси. Я його тільки розлютила, сильно.

Почули розгніваний рик і як щось полетіло в стіну. Я навіть прискорилася. А на вулиці розсміялася.

— Герман новини увімкни, будь ласка, — він дістав планшет — Чудово. Це ще й прямий ефір. Значить журналісти там постійно крутяться. Ну що ж, цей хряк пошкодує, що зв'язався зі мною. Якщо й це не допоможе. Подзвоню їхньому правителю, подивимося, що він скаже.

Анутан нервово усміхнувся.

— Повір, він для тебе все що завгодно зробить аби ти в гості приїхала, а ще краще ощасливила союзом.

Я гидливо поморщилася. Хлопці розсміялися.

— Ні в життя, краще під поїзд кинуся, фу гидота. Антуане, навіть не говори про таке. Я ще не настільки зневірилася. Краще на іншій планеті купимо підприємство, а тут продамо до біса.

— Ти так кумедно морщишся, — усміхнувся наставник. — А про самогубство не думай. А то я тебе з того світу дістану і відшмагаю.

— То просто оборот мови. Якщо я з урсами не думала про таке, то тут і поготів. Тим паче Альфред образитися. Чур я за кермом, — сказала і швидко забралася в машину за кермо.

Антуан глибоко зітхнув і сів поруч на переднє сидіння.

— Пристебніться чи що, — кажу з усмішкою.

Хлопці швидко пристебнулися. А Герман озирнувшись, сказав:

— А в мене немає ременя, — він сів по центру заднього сидіння.

— Значить хлопці тебе триматимуть, правда хлопчики?

Два великі хлопчики, зростом під два метри і широкими плечима кивнули, не уявляю, як вони там утрьох помістилися.

— Антуане, зорієнтуй, куди їхати.

— Прямо. Нам потрібно виїхати за місто.

Містом їхали спокійно, тільки я помітила, що за нами ув'язалася велика чорна машина. Хмикнула.

— Побачила? — запитав наставник, я тільки кивнула. — Поки що їдь спокійно. За містом у них практично немає обмежень щодо швидкості.

— Чудово.

Варто було перетнути межі міста, я прискорилася. Благо бак повний і їхати нам тут не так далеко. Хлопці вже зв'язалися з другою групою і дізнавалися, як там справи. Біля території заводу стояла пара великих легкових машин чорного кольору і не пускали робітників на роботу. І так щодня. А хлопців з охорони серйозно поранити, на щастя не вбити. Але хлопці більше не наближалися до них і зараз стояли біля моїх хлопців, чекали на мене.

— Іза, додай газу, — сказав Антуан, — хлопці, тримайте Германа. Буде трясти.

Я втиснула педальку в підлогу і переключилася на майже максимальну швидкість. А потім переключилася і на максимальну. Стрілочка швидко перевалила за двісті км за годину. Побачила залізничні колії. Хм, уже й забула коли бачила такі.

— Тут старі поїзди?

— Ні, швидкісні на магнітних подушках. До речі, ззаду їде поїзд, нам потрібно встигнути перебратися по переїзду, інакше нас наздоженуть.

— Встигнемо, трохи тільки потрясе і полоскоче нерви.

Машина за нами теж прискорилася і майже наздоганяла нас. Добре, що ми взяли просунуті машини і це не межа швидкості. Я натиснула кнопочку, потім ще спеціальний важіль і розігнала на додаткову максимальну швидкість. Зараз потрібно добре відірватися, потім скинути швидкість перед поворотом. І при цьому обігнати ще й поїзд. Чоловіки сиділи мовчки і було відчуття, що вони взагалі не дихають.

Перед поворотом на переїзд я встигла скинути швидкість, розвернутися і знову прискоритися, проносячись буквально за кілька секунд перед швидкісним поїздом. І тут теж прискорилася, щоб встигнути сховатися за поворотом і відірватися від машини, що переслідує. Хоча вони й так знають, куди ми їдемо.