Читати книгу - "Викрадачі"

— Що ж, так і є. Я весь час це обмірковую. То ж чудово, що ви дозволили мені дізнатися про нього так багато: ви, як ніхто, зробили все, щоб я мав змогу допомогти Роберту. — На хвилину замовк, зважуючи подальші свої слова, а вона чекала, і грінки її тим часом остигали. — І я, здається, розумію, чому ви так довго чекали на нього, коли він був далеко від вас.

— Коли він був недосяжний, — виправила вона мене.

— А також — чому ви його кохаєте.

— Не кохаю, а кохала.

На такий результат я навіть не сподівався, тому зосередився на своєму «Бенедикті»,[130] щоб не зустрічатися з нею поглядом. Сніданок ми закінчили мовчки, але те мовчання було приємним.

У музеї «Метрополітен» вона довго роздивлялася «Портрет Беатриси де Клерваль. 1879» — картину, яку вперше побачила в книзі, що Роберт залишив на її канапі.

— А знаєте, я гадаю, що Роберт повертався сюди й розшукав її знову, — сказала Мері.

Я дивився на її профіль, ясно згадуючи, що ми вже вдруге відвідуємо музеї разом.

— Насправді?

— Я писала вам, що в той час, коли ми жили з ним, він принаймні одного разу їздив до Нью-Йорка, а повернувся дуже схвильований.

— Мері, а хочете побачитися з Робертом? Коли повернемося до Вашингтона, я можу це влаштувати. Якщо хочете, в понеділок. — Узагалі я збирався сказати це пізніше.

— Тобто ви бажаєте, щоб я сама розпитала його й у такий спосіб здобула ще більше інформації для вас? — Вона стояла прямо, напружено, вглядаючись в обличчя Беатриси й не дивлячись на мене.

Це прозвучало несподівано й образливо.

— Ні-ні, про це я не став би вас просити. Ви вже допомогли мені подивитися на Роберта під цілком іншим кутом зору, ніж раніше. Просто я не хочу перешкоджати вашій зустрічі, якщо вам потрібно з ним побачитися.

Мері обернулася до мене. Підійшла ближче, наче шукала прихистку, раптом вклала руку в мою; зі стіни на нас дивилась Беатриса де Клерваль.

— Ні, зустрічатися з ним я не хочу. Спасибі.

Відібрала руку й пішла далі залою, роздивляючись балерин Дега й оголених натурниць, що витиралися великими рушниками. За кілька хвилин повернулася до мене.

— Ходімо?

На вулиці яскраво світило сонце, було тепло, але не спекотно. У вуличному кіоску я купив нам обом по хотдогу з гірчицею. («А звідки ви знаєте, що я не вегетаріанка?» — запитала Мері, немов ми не обідали разом уже двічі.) Ми зайшли до Центрального парку, влаштувалися на лаві, поїли, обтерли руки паперовими серветками. Несподівано Мері витерла гірчицю не тільки зі своїх рук, але з моїх теж; мені спало на думку, що з неї вийшла б чудова мати — цього, зрозуміло, я говорити їй не став. Натомість розставив пальці.

— Наскільки старішою видається моя рука в порівнянні з вашою, правда?

— Чом би й ні? Вона ж і є старіша за мою. На двадцять років, якщо ви народилися у 1947-му.

— Не буду цікавитися, звідки вам це відомо.

— Елементарно, Ватсоне!

Я сидів і дивився на неї. На обличчя й білу блузку з короткими рукавами, на ніжну шкіру шиї лягали тіні від дубів і беріз.

— Яка ви красива!

— Будь ласка, не кажіть цього, — вона потупила очі.

— Це просто комплімент, з поштивості. Ви схожі на картину.

— Які дурниці! — Мері зібгала серветки й влучно поцілила їх в урну неподалік лави. — Жодній жінці не хочеться бути схожою на картину. — Вона знов обернулася до мене, наші очі зустрілися, а у вухах лунали дивні слова, щойно нами сказані. Вона першою відвела погляд.

— Ви були одруженим?

— Не був.

— А чому?

— Знаєте, на лікаря вчитися довго, а потім не зміг зустріти справжню жінку.

Мері схрестила ноги в джинсах.

— Ну, закоханим були?

— Декілька разів.

— Останнім часом?

— Ні. — Я трохи поміркував. — Можливо, закоханий. Скоріше, саме так.

Її брови піднялися з подиву, майже зникли під коротко стриженим волоссям.

— Тож так — чи ні?

— Я намагаюся визначитися, — відповів я, докладаючи зусиль, щоб голос не тремтів. Це було все одно що розмовляти з дикою сарною, з істотою, здатною раптово відсахнутися й зірватися з місця. Я витяг руку й поклав на спинку лави, не торкаючись Мері, подивився в далечінь парку, де вилися й перетиналися посипані гравієм доріжки, лежали зеленими пагорбами під стародавніми деревами валуни, скрізь прогулювалися люди — пішки або на велосипедах. Її поцілунок захопив мене зненацька — спершу я лише збагнув, що її обличчя опинилось дуже близько від мого. Вона була обережною, дещо невпевненою. Я повільно розпрямився й узяв її скроні пальцями, відповів на цілунок, також обережно, щоб не наполохати її, а серце в мене калатало. Стареньке моє серце. Я передбачав, що за хвилину вона відсторониться, потім схилиться до мене й заплаче, тихенько-тихенько. А я буду обіймати її, поки не заспокоїться, й незабаром ми розпрощаємося, поцілувавшись із більшою пристрастю, а потім повернемося додому — кожний окремо. І вона скаже щось на зразок: «Вибач, Ендрю, я ще не готова до цього». Але на моєму боці була вироблена роками професійної діяльності звичка чекати, до того ж я усвідомив певні речі стосовно Мері: вона так само, як і я, любила поїхати на день малювати до Віргінії; їй потрібно було їсти часто; вона хоче відчувати, що приймає рішення сама. «Шановна пані! — подумки звернувся я до неї. — Я бачу, що Ваше серце розбите. Дозвольте мені допомогти Вам загоїти рану».

Розділ 80

1879 рік

Вона весь час думає про своє тіло. Зрозуміло, варто було б подумати про тіло Олів’є, яке прожило таке довге й цікаве життя. Натомість вона думає про укус комахи, слід від якого залишився на її правому зап’ясті, почісує його, довірливо показує йому, коли вони разом працюють на березі наступного ранку. Вони обоє дивляться на білу руку — вона підкотила рукав своєї робочої блузи. Її зап’ястя з тією червоною цяточкою, довгі пальці з каблучками — Беатриса дивиться на них його очима, з бажанням. Їхні мольберти розставлені на смузі неподалік води. Беатриса відклала свої пензлі, але Олів’є ще стискає пензель, вмочений у темно-синю фарбу.

Вони стоять, вдивляються у вигин її ліктя, а потім вона повільно піднімає руку до нього, до його обличчя. Коли воно опиняється так близько, що неможливо помилитися у сенсі того жесту, Олів’є припадає губами до її шкіри. Вона вся тремтить — не так від дотику, як від того, що спостерігає