Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пастка на дурнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка на дурнів"

256
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка на дурнів" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136 137 ... 165
Перейти на сторінку:
нього ніколи не розходяться з ділом. Коли бунтівний майор, зухвало накопиливши губи, почав вимагати свого паю, що його, згідно запевнень Майла, має кожен член синдикату, Майдербайдер з гідністю прийняв виклик. Він навіть бровою не повів: одірвавши десь клаптик паперу, тут же нашкрябав на ньому «ПАЙ» і вручив цей документ майорові з таким велично-зневажливим виглядом, що всі, хто знав Майла, ахнули від заздрісного захвату. Слава Майла досягла апогею, і полковник Пескарт, який знав напам’ять список його бойових звитяг, був сильно вражений, коли Майло власною персоною завітав до штабу полку із скромним, поштивим, але просто-таки неймовірним проханням — посилати його на бойові завдання і чим частіше — тим краще.

— Хм! Ти й справді хочеш літати на бойові завдання? — зчудувався полковник Пескарт. — А на біса вони тобі?

— Я хочу чесно виконувати свій військовий обов’язок, сер, — скромно потупивши великі карі очі, соромливо відказав Майло. — Війна — вона для всіх війна.

— Але ж, Майло, ти й так чесно виконуєш свій обов’язок! — вигукнув полковник Пескарт, і всі шибки струснулись від його життєрадісного реготу. — Я не знаю нікого, хто зробив би для наших людей більше, ніж ти! Пригадай-но хоча б свою бавовну в шоколаді!

— Ні, сер, — повільно й сумно похитав головою Майло. — Для справжнього патріота мало бути всього лише справжнім начальником їдальні, коли йде війна.

— Цілком досить, Майло, цілком досить. І який це гедзь тебе вкусив?

— Ні, не досить, полковнику, — твердо заперечив Майло і глянув в очі полковникові Пескарту шанобливо, але непохитно. — Тут уже починають гомоніти…

— А, он воно що! Дай-но мені їхні прізвища, Майло! Дай мені їхні прізвища, а про небезпечні завдання подбаю я сам!

— Ні, ні, полковнику, боюся, що вони мають рацію, — знову потупив зір Майло. — Батьківщина і справді послала мене сюди як пілота, а не як начальника їдальні.

— Ну що ж, гаразд, Майло. — Полковник Пескарт був дивом здивований, та заперечувати не став. — Коли ти й справді цього хочеш, ми готові піти тобі назустріч. До речі, як давно ти в нас служиш?

— Вже одинадцять місяців, сер.

— І скільки в тебе бойових вильотів?

— П’ять, сер.

— П’ять? — перепитав полковник Пескарт. — Точно п’ять?!

— Так точно, п’ять, сер, — повторив Майло.

— П’ять?.. Хм! — задумливо пошкріб щоку полковник Пескарт. — І справді негусто.

— І ви так гадаєте? — вереснув Майло і знову зиркнув у лице полковнику.

Той одразу відвів очі.

— А чому, власне, негусто? — квапливо поправив себе полковник, відводячи погляд. — По-моєму, густіше й не треба.

— Ні, полковнику, — меланхолійно відказав Майло і скрушно зітхнув. — Треба було б густіше. Хоча й спасибі вам на добрім слові.

— Але це й справді не так уже й кепсько, Майло. — Особливо коли зважити на інші твої заслуги. Кажеш, п’ять вильотів? Тільки п’ять?!

— Так точно, сер, тільки п’ять.

— Тільки п’ять, хм! — на мить полковник Пескарт знітився, силкуючись збагнути, куди ж це гне Майло, і пригадати, чи не мав він раніше через Майла «махів та хвостів». — П’ять — це дуже добре, Майло, — з запалом вигукнув він, осяяний блискучою ідеєю. — Адже в середньому це майже по одному бойовому вильоту на два місяці. До того ж ти, певно, не врахував того вильоту, коли бомбив наш полк.

— Та ні, сер. Той виліт я врахував.

— Врахував? — не без подиву перепитав полковник Пескарт. — Але ж того разу ти навіть не підіймався в повітря, адже так? Якщо мене не зраджує пам’ять, ми стояли поруч у диспетчерському пункті.

— І все-таки виконував це бойове завдання саме я, — упевнено заперечив Майло. — Без моїх літаків та літань ця операція просто не відбулася б. Я її задумав, я її і здійснював.

— Що правда, то правда, Майло, гріх було б це заперечувати. Я просто хотів перевірити, чи правильно ти все підрахував… А наліт на Орв’єто, коли ми уклали з тобою контракт про бомбардування мосту. Ти його теж урахував?

— Що ви, сер, у мене немає підстав включати й цю операцію до мого послужного списку. Адже при нальоті на Орв’єто я керував загороджувальним вогнем.

— А яка, власне, різниця, Майло?! Все одно то була твоя операція. І, слово честі, ти провів її блискуче! Щоправда, в міст ми так і не влучили, зате візерунок бомбардування вийшов на славу. Генерал Штирхер був у захваті. Ні, Майло, я прошу, я вимагаю, щоб до своїх бойових вильотів ти приплюсував і Орв’єто.

— Слухаюся, сер…

— А як можна інакше, Майло?! Отже, дивись, у тебе вже аж шість бойових, вильотів. Аж шість, цілих шість! Це добре! Ні, ні, Майло, це справді добре, хай йому грець! Шість вильотів замість п’яти — це значить двадцять процентів приросту за якихось кілька хвилин! Адже це зовсім непогано, Майло, повір мені, це зовсім непогано!

— Так, але ж у інших уже по сімдесят вильотів, — зауважив Майло.

— А хто вигадав бавовну в шоколаді — вони чи ти, га? Так що заспокойся, Майло, кому-кому, а тобі перед ними червоніти не доводиться.

— Зате вони мають необмежені можливості завойовувати собі і геройство, і славу, — не вгавав ображений Майло. Здавалося, він ось-ось зарюмсає.— Сер, я хочу воювати нарівні з усіма. Тому я й прийшов до вас. Я теж хочу ходити в орденах.

— Так, так, Майло, я тебе чудово розумію. Усім нам хотілося б бути на лінії вогню, але такі, як ми з тобою, служимо батьківщині інакше. Взяти хоча б мене, — улесливо хихикнув полковник Пескарт. — Б’юсь об заклад, не всі знають, що в мене самого на рахунку всього чотири бойових вильоти.

— Так точно, сер, — озвався Майло. — Всі знають, що у вас усього два бойових вильоти. До того ж, один з них — це як Аарфі збився з курсу і загнав літак за лінію фронту, коли ви з ним літали до Неаполя, щоб купити там на чорному ринку рефрижератор.

— Ну годі про це, Майло, — враз зашарівшись, круто змінив тему полковник Пескарт. — Так чи інакше, але намір твій цілком похвальний. Значить, я негайно даю команду майорові Майору, і він призначить тобі ще шістдесят чотири бойових завдання, щоб дати тобі змогу наздогнати інших пілотів.

— Дякую, полковнику, дякую вам, сер! Ви навіть не уявляєте собі, що це значить!

— Ще й як уявляю, Майло! Я чудово уявляю собі, що це значить!

— Ні, полковнику, боюсь, що ви і гадки не маєте про те, що це значить, — переконано заперечив Майло. — Це передусім значить, що хтось повинен прийняти в мене справи синдикату. І негайно, бо справи ці досить складні, а мене

1 ... 135 136 137 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка на дурнів"