Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Снилось так археологу після розкопок Чортомлика ще довго-довго…

Прийшов же я та у неділю -

Дала Солоха сорочку білу,

Дала, дала та ще й наділа,

Ти моє серденько розвеселила…

Дорогий сябро!

Даруй, що трохи затримався з відповіддю на твій гарний лист, але, нарешті впоравшись із невідкладними справами, буденними й рутинними – те-се, п’яте-десяте, беруся за відповідь.

«І що тобі коштує розповісти мені про те, що мене цікавить? – запитуєш ти в своєму листі. – Адже ти, знаю, працюєш над книгою про Скіфію та скіфів, що має зватися загадково – «Сини змієногої богині», тож і про Солоху згадаєш, адже ти в матеріалі, то напиши за одним рипом і мені – про Солоху. Щось у душі моїй завертілося таке… розтаке… Поетичне. Хочу щось утнути – чи віршика, чи розмахнуся – творить – так творить! – на поему. Або ж і баладу. Про неї, про Солоху. Зарані вдячний».

Нічого це мені не коштує, тож і пишу.

Тебе, поета, зацікавив наш курган Солоха з рідкісним, як ти пишеш, йменням. («Знаю, смерчі в США, звані там торнадо, чомусь носять жіночі імена, а ось що й скіфські кургани – принаймні один з них – має жіноче ймення, дізнався вперше. Звідки та чому в нього жіноче ім’я Солоха?»)

Курган з жіночим йменням Солоха, що тебе зацікавив, знаходиться – знаходився! – біля села Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області – це на березі нинішнього Каховського водосховища. Висота його була вельми пристойною як для таких споруд – 18 м. Себто курган належав до розряду великих. Щоб не сказати величезних, адже ймовірно, що його первісна висота сягала і всіх двадцяти метрів.

Один з авторів, що колись писали про нього, великознам’янського велета, зазначає: «Навколишні мешканці чомусь назвали його Солохою, і під цим іменем він і увійшов до світової науки…»

Тебе цікавить, чому це курган (чоловічого роду) та носить жіноче ймення? Слід пам’ятати, що українці здавна кургани називали могилами (жіночий рід), і нині наші словники дають таке тлумачення одного із значень терміну «могила»: високий насип на місці давнього поховання. Себто курган. А до нього в свою чергу таке пояснення: «Насип над стародавньою могилою». І приклад: «На території, де раніше жили скіфи, зберігається й досі багато курганів. Це земляні горби, які скіфи насипали над могилами своїх вождів».

Тепер щодо назви. Чому, приміром, могила (курган) називається Гострою (Гострим) – є така в Запорізькій області, – зрозуміло: вершина її різко звужена, наче загострена, гостра, тому й відповідна назва.[75] Але чому Солоха?

Хто така Солоха, що удостоїлась такої честі? Відповідаю: не знаю. І цього ніхто не відає. Чи була історична (реальна) жіночка з іменем Солоха, що саме її ім’ям названо могилу-курган – цього з певністю теж ніхто вже не скаже. Багато звідтоді води з Дніпра попливло. Але я провів деяке своє «розслідування» і ось до якого висновку я дійшов.

Солоха – жіноче українська ім’я (одна з форм імені Соломія – Солоха, Солошка), а глибше, історично Солоха – вже забутий (відомий лише спеціалістам) персонаж східнослов’янської, зокрема української міфології. Паралелями її вважається Баба, іноді русалка. А Баба у давніх слов’ян – жіноче божество. Спершу втілення хмар, пізніше світла. І зокрема – місячного. Божества Баби, за віруваннями наших пращурів, жили на високих горбах або гірських вершинах, тож і досі в слов’ян, зокрема в українців зустрічаються назви «Бабина гора». Оскільки ж Солоха була, повторюю, одним з уособлень божества Баби, то й курган тому, очевидно, назвали Солохою. Себто Бабою. Інших пояснень я не знаходжу. (Хоча можливо, що в давні, вже українські часи, особливо в козацькі, біля кургану жила якась Солоха, як водиться, товста баба, тому й курган прозвали так: Баба Солоха. А потім вціліло лише одне ім’я.) Але, певен, що перша моя версія